Фатальна помилка - Тимур Іванович Литовченко

Нічого не скажеш, все вельми практично. А що коней доводилося на другий поверх по сходах заводити, то це дрібниці. З кіньми обережніше треба, обережніше, щоб на мармурових сходинках не послизнулися! Зате коли прибували відвідувачі, коні завжди іржали, сповіщаючи про їхнє прибуття краще від будь-якого мажордома…

— До вашої величності прибув отець Даниїл де Грекані, посланець найсвітлішого пана гетьмана Богдана Хмельницького! — доповів мажордом, який з’явився біля вхідних дверей парадної зали. Його королівська величність коротко кивнув, мажордом широко розчинив двері й пропустив уперед поважних, небідно вдягнених козаків, попереду яких крокував невеличкий на зріст чоловік у звичайній, без жодних прикрас чорній рясі. Попри чернечий одяг, обличчя гетьманського посланця випромінювало неочікувану хитрість, немовби він прибув до Варшави зовсім не зі шведським королем зустрічатися, а на місцевому базарі торгуватися.

Юрій Немирич бачив Даниїла Грека вперше у житті, тому вирішив не робити надто поспішних висновків, а краше простежити за його поведінкою в ході перемовин. До того ж треба зрозуміти, з яких міркувань найсвітліший гетьман Хмельницький поклав місію зносин зі своїм перспективним союзником на особу духовного звання.

Хоча… все ж таки сумнівно, що Даниїл Грек насправді є особою духовною, хоч і вдягнувся в рясу. Та хоч би десяток ряс на себе нап’яв! Адже всі знали давній козацький звичай: перебуваючи у тривалих походах, січовики могли на цей час обирати з-поміж себе якогось козарлюгу, котрому сповідували свої гріхи. Іноді роль так званих «похідних священиків» виконували їхні ватажки-отамани.

Щоправда, Немирич особисто не стикався з чимось подібним, але ж інші говорили про це, немовби про само собою зрозумілі речі! То як же не вірити людському поголосу?.. Тим паче, це пояснював надто хитрий, як для священнослужителя, вираз обличчя Даниїла Грека. Мабуть, насправді він такий священик, як і де Грекані.

Ач, рясу нап’яв!.. із розбійницього прізвиська «Грек» шляхетне прізвище зробив!.. Голота-сволота.

Доки Юрій обмірковував це, гетьманські посланці завершили розкланюватися з королем, і його величність доволі-таки лагідно спитав:

— Ну то як, легше вам тепер діставатися до нашої ставки?

— Дякувати Богові й звитяжній руці вашої величності, таки легше. Не те що минулого разу[40].

Натовп шведських придворних і польських шляхтичів тихесенько загомонів, тоді як Карл Густав повів далі невимушеним тоном:

— Як почуваєтеся після подорожі? Де зупинилися?

— Дякуємо, ваша величносте! З Божої ласки на постій нас прийняв пан Радзейовський.

Почувши згадку про себе, шляхтич миттю роздувся від пихи, зверхньо оглянув оточуючих і дуже енергійно кивнув, підтверджуючи слова де Грекані.

— Разом з усім почтом прийняв чи одного тільки посланця?

Тон запитання його величності залишався безневинним, але пан Радзейовський миттю змалів, бо почет у три тисячі козаків насправді розмістився окремо від посольства, що квартирувало в будинку пихатого шляхтича. Розмістилися козаки, правду кажучи, за законами воєнного часу — хто як зміг… Втім, з невідомої причини посол вирішив не говорити всієї правди, бо відповів дуже обтічно й розпливчасто:

— Милість пана Радзейовського до усіх гетьманських людей така сама безмежна, як і ласка Божа, від якої залежимо ми усі.

Шляхтич, про якого йшлося, на мить замислився над сказаним. Але після цього знов гордовито набундючився, розцінивши порівняння з Богом як явний комплімент. «Що ж, відповідь цілком достойна як для дипломата, так і для священнослужителя. Цей Данило Грек явно не дурний», — вирішив Немирич. Між тим король запитав:

— Ну гаразд, годі про це, давайте до справ. Що саме наказав передати мені найсвітліший гетьман Богдан Хмельницький?

Даниїл Грек (чи може таки справді де Грекані?..) прийняв від одного зі своїх людей і передав Карлу Густаву запечатану великою червоною печаткою грамоту, потім пояснив:

— Найсвітліший гетьман Богдан Хмельницький, всі звитяжні запорозькі лицарі й усе славетне козацтво висловлює вашій королівській величності всіляку пошану. Нині Гетьманщина вважатиме за честь і велику Божу ласку, якщо складеться союз між обома нашими державами. Куди ваша величність піде — туди і козаки із радістю подадуться під справедливою рукою вашої величності.

— Це все є тут?

Король трохи здійняв праву руку й помахав запечатаною грамотою. Даниїл Грек лише глибоко вклонився, не прохопившись жодним словом. Слідом за ним вклонилося і все посольство.

— Гаразд. А якщо я вирішу піти проти царя Московського, як у такому разі козаки поведуться?

— Ми не вважаємо, що ваша величність поведе зараз доблесне шведське воїнство проти Московського царства.

— Чому?

— Бо принаймні зараз вашій величності було б навпаки дуже вигідно укласти союз з царем Московським. Хто в усій Європі здатен встояти проти такої сили?

– І про це тут також йдеться?

Король знов потрусив у повітрі грамотою. Посольство повторило дружний глибокий уклін, тільки цього разу Даниїл Грек мовив:

— Ваша