#хто верхи? - Юлій Череп

— Вибач, брате. П'ять років тому був неспокійний період, і довелося трохи зникнути. Як там тітка Марія з дядьком Михайлом? Сто років їх не бачив.

— Так ти коли в нас був востаннє? Ще коли ми студентами були. Вони добре, переїхали за місто в невеликий будинок на березі річки й вирощують равликів.

Чоловіки пройшли у двір і сиділи в альтанці позаду будинку, а поруч хрумтів якимись квітами Шовк.

Петро коротко розповів, як опинився в цих краях, чим займається, і наостанок згадав про Юлю.

Спочатку Клим привітав троюрідного брата з відкриттям ресторану, далі радісно здивувався, що це саме те місце, де заплановане його весілля з донькою дільничного Мариною, а потім, при згадці рудої Юлі, спохмурнів.

— Якраз через неї мені й довелося тоді зникнути, — сумно повідомив він.

— Розкажи про це, будь ласка. Я дещо знайшов про той випадок, але навіть думки не промайнуло пов'язати це все до купи. Сказати чесно, я трохи приголомшений. Вкотре за останній місяць.

— З Юлею ми довгий час зустрічалися і навіть збиралися одружитися, — почав розповідь Клим, а Петро аж закашлявся. — Діло йшло вже до весілля, але в останній момент усе полетіло шкереберть.

Петра аж тіпало від нетерпіння, але він тримався з усіх сил, аби не переривати розповідь Клима.

— Та виявилося, що вона просто морочила мені голову. Як тільки ми привезли коней і закінчили облаштування конюшні, з'явився її брат. Циган. Поводився він привітно, навіть дружньо. Пропонував допомогу, підбадьорював завжди. А потім привів на конюшню молоду дівчину років п'ятнадцяти, сказав, що то їхня родичка, яка дуже мріє працювати з кіньми. Звісно, ми взяли її до себе. А через тиждень мене звинуватили у розпусті неповнолітніх і такому іншому. Спочатку я намагався якось виправдатися, довести, що це помилка, аж поки не підслухав, як та дівчина питала Юлю та її брата, чи обов'язково саджати мене до в'язниці. На що їй відповіли: "Ні, головне позбутися його". Ось так я на деякий час зник. Не стільки через страх потрапити за ґрати, скільки через потребу прийти до тями. Я ж кохав ту руду негідницю. По-справжньому.

— Ти часом не пам'ятаєш, як ім'я тієї дівчини?

— Гожи здається. А що?

Петро лише мовчки хитав головою, занурившись у сумні роздуми. Нарешті йому стало зрозуміло майже все в цих дивних стосунках із Юлею. Незрозуміло лише було, що робити далі.