#хто верхи? - Юлій Череп

Роман на всяк випадок трохи прикрив обличчя руками.

— І що вона тобі в лісі про мене казала? Перед тим, як я вас зустрів? — голос Петра вже не був таким спокійним.

— Сміялася, як ти примчав серед ночі гасити пожежу, якої не було, щоб її братик міг поцупити ваш човен. Як ти безкоштовно зробив для неї рекламу, з кіньми допомагав, а тепер ресторан відкриваєш. Гадаю, її плани з рестораном вже неактуальні.

— Це ти про що? — в правдивості того, що Юля дійсно розповіла багато чого Роману, Петро вже не сумнівався.

— Вона хотіла, щоб я влаштувався до тебе на постачання продуктів.

— З такою ж схемою, в яку ти Діану втягнув, чи що?

— Це тобі Юля розповіла? — відверто здивувався Роман.

— Ні, це мені розповіла Діана. І от за це я не обіцяв тобі нічого не ламати.

Петро зробив крок до столу, щоб сісти навпроти Романа на стілець, та той від переляку знову заверещав на весь будинок, аж шибки задзенькотіли.

За мить у вітальню забігла Діана.

— О господи! Я думала, тут свиню ріжуть!

— Діано, ходімо звідси. Нехай вони зі своєю подружкою самі розбираються. Мені вже не цікаві ні він, ні вона. Хоча зламати б йому щось не завадило, га? Як ти вважаєш?

Роман не встиг втретє зайтися вереском, бо Діана махнула рукою й запропонувала не чіпати лайно, аби не замаститися.

Дорогою до Новоукраїнки Петро переповів Діані розмову з Романом. Він виглядав не стільки пригніченим, скільки похмурим.

— Якщо човен поцупив Еміліан, навіщо тоді було влаштовувати виставу з поверненням? — несподівано запитала Діана.

— Щодо цієї родини в мене вже більше питань, ніж відповідей. Поки не хочу про це думати.

Петро знову подивився на екран телефону. Ні дзвінків, ні повідомлень від Юлі не було, хоча пройшов уже цілий день.

Завіз Діану додому і, не встигн від’їхати від її подвір’я, як помітив, що екран телефону засвітився.

Петро пригальмував на узбіччі, щоб прочитати повідомлення, чомусь у глибині душі сподіваючись, що воно від Юлі. Але писав Дем’ян. Він створив у месенджері групу і додав до неї всіх учасників Новоукраїнської туристичної корпорації.

"Є НОВИНА. СТОСУЄТЬСЯ ВСІХ! ПОТРІБНО ТЕРМІНОВО ЗІБРАТИСЯ!"

Петро переглянув список групи і зрозумів, що його додали в останню чергу. Стало неприємно, хоча, за такою логікою, когось усе одно треба було додавати останнім. Проте відчуття не обманювало: його справді додали не просто в останню чергу, а після багатьох обговорень, про які він ще взагалі не знав.