#хто верхи? - Юлій Череп

Степан ледь встиг закінчити ремонти нових будиночків. Реклама робила своє, і охочих винайняти житло в Новоукраїнці ставало дедалі більше.

Дем'ян займався облаштуванням пункту прокату й почав стажувати майбутнього менеджера, тоді як Ксюша, немов середньовічна рабиня, працювала на всіх одразу: бронювала місця, консультувала щодо наявного й анонсувала те, що ось-ось з’явиться.

Все йшло за планом настільки гладко, як на початку ніхто навіть не сподівався.

Петро зайшов до ресторану й помітив, як Діана працювала з чотирма дівчатами, яких відібрала з десятка охочих. Всі вони мешкали в Новоукраїнці, тому Петро не раз бачив їх то на річці, то в магазині. Бармени — двоє хлопців — приїхали з сусіднього села Виноградне.

— Доброго дня! — Петро ледь не підскочив від несподіванки. За спиною пролунав низький чоловічий голос, що нагадав йому Джона Сільвера з фільму Острів скарбів.

— І вам, — трохи з затримкою відповів власник закладу. Він побіжно окинув поглядом невисокого чоловіка. Одягнений у просторий лляний костюм і з коротко підстриженим сивим волоссям, той зовсім не нагадував пірата.

— Клецько Тарас, шеф-кухар. Діана Юріївна казала, що ви на мене чекаєте.

— Так, так! Із нетерпінням! Скоро бенкет, і не просто бенкет, а дебют, так би мовити. Тому дуже на вас розраховую, — щиро зрадів Петро. — Діано, будь ласка, покажи пану Тарасу кухню, а потім зайди до мене.

— Добре, я якраз закінчую з дівчатами, — бадьоро відповіла Діана. Вона робила все з таким завзяттям, ніби зовсім не знала втоми.

Петро піднявся на другий поверх, де над частиною ресторану розмістився затишний робочий кабінет, з вікон якого було видно село. Вікна житлових кімнат виходили на річку. Невдовзі в двері постукали.

— Заходь, Діано, — Петро впізнав її по легенькому, але тривалому стуку, який був їй притаманний.

— Щось сталося? — запитала дівчина, не приховуючи занепокоєння.

— По-перше, хотів подякувати тобі ще раз. По-друге, "дякую" в гаманці не шелестить, тож ось тобі невеликий бонус за сумлінну працю, — Петро посунув на край столу білий конверт. — По-третє, сідай, чого ти така напружена? І по-четверте, як вважаєш, ми справді встигнемо підготуватися до бенкету?

— З цим жодних проблем. Можеш не турбуватися щодо прийому гостей. Але... — Діана хотіла швидко продовжити, але їй ніби забракло рішучості.

— Але що? — Петро насторожився. Він відчував, що Діана чимось стурбована, і це щось, схоже, стосується його.

— Я, мабуть, спершу маю в дечому зізнатися, а потім... потім застерегти.

— Діано, спочатку заспокойся, — Петро спритно дістав зі столу склянку, налив трохи віскі, додав крижаної коли й простягнув дівчині. Вона не пручалася і випила. Після цього глибоко вдихнула, повільно видихнула й після невеликої паузи заговорила.