#хто верхи? - Юлій Череп

— Вітаю, Кириле! Вийшов трохи подихати повітрям у тиші. Ти до нас?

— Я до тебе, — коваль знизив голос, ніби боявся, що хтось почує.

— Слухаю. Щось сталося?

— Ні. Тобто так.

— Та кажи вже, — велика кількість щойно отриманої інформації давалася взнаки.

— Це правда, що говорять?

— Кириле, ти вибач, але мені щойно стільки всього наговорили. Кажи конкретніше, будь ласка.

— По селу ширяться чутки, що ти на голову сільради подаватимешся?

— Боже збав! Навіть у страшному сні не бачив такого, — Петро аж відсахнувся від коваля.

— Тю. Чого? А я оце поспішав, аби мене не випередили.

— Не випередили в чому? Я не збираюся, кажу тобі, подаватися на голову сільради, — відповів Петро, і в його голосі зажевріла іскорка невпевненості.

— Якщо візьмеш мене за помічника після перемоги, обіцяю, що ми це село зробимо зразковим. І ніяка продажна комісія нам не потрібна буде. Як ото сьогодні.

Петро замислився. Мільйони думок охопили його голову. Він на мить припустив: "А якщо справді спробувати ще й цю авантюру?"

— Кажеш, люди говорять? — потер підборіддя Петро.

— Ти обов’язково переможеш, — запевнив Кирило.

— Поживемо — побачимо.

— То візьмеш помічником? Краще за мене потреби цього села навряд чи хто знає.

— То я лише через тебе взагалі про це подумав, — усміхнувся Петро.

У цей момент із Петрового подвір’я залунав свист, і в небо здійнялися вогняні стовпи, які вибухали яскравими кулями. Коли феєрверк відстріляв почулися оплески, регіт і крики "Гірко!". Петро похитав головою, підморгнув Кирилові й простягнув йому долоню, яку коваль міцно потис.

Кінець