Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький
Сказавши це, незнайомець знову зайнявся своєю чашкою, залишивши мене в непевності щодо того, як я маю поставитись до його доводів, бо я дійсно не знав чи він серйозно все це говорить, чи просто хоче з мене посміятися.
Ватажок циган, бачачи, що доводи незнайомця так мене обурили, вирішив змінити тему розмови й сказав:
— Цей шляхетний подорожній, який, схоже, чудово знає геометрію, повинен, мабуть, відпочити, тому сьогодні не слід настоювати, щоб він щось розповідав, і якщо товариство дозволить, то я займу його місце й продовжу те, що розпочав учора.
Ребека відповіла, що для неї не може бути нічого приємнішого, і ватажок почав так:
Продовження історії ватажка циган
Якраз тоді, коли нас учора перервали, я розповідав, як тітка Даланоса прибігла з повідомленням, що Лонсето втік з Ельвірою, переодягненою хлопцем, і який страх охопив нас, коли ми про це почули. Тітка Торрес, яка втратила одразу і сина, і племінницю, поринула у щонайсильніший відчай; я ж, покинутий Ельвірою, вирішив, що мені лишається тільки стати віце-королевою або піддатися покаранню, якого боявся більше від смерті.
Я саме роздумував над цією жахливою ситуацією, коли гофмейстер сповістив, що все готово до подорожі, й запропонував мені руку, бажаючи звести мене по сходах. Моя голова так була заповнена необхідністю стати віце-королевою, що я мимовільним рухом підвівся з повагою, оперся на руку гофмейстера скромно, але не без гідності, а нещасні тітки, дивлячись на це, усміхнулися, незважаючи на весь свій неспокій.
Того дня віце-король не гарцював біля моїх дверцят. Ми застали його в Торквемаді біля дверей корчми. Милість, яку я виявив йому попереднього дня, зробила його сміливішим; він показав мені рукавичку, сховану на грудях, і, подавши руку, висадив з лектики. У ту ж мить він узяв мене за руку, легко стиснув її і поцілував. Мені було приємно, що сам віце-король так зі мною поводиться, і раптом я подумав про хльости, які обов’язково мали настати після всіх цих виявів глибокої шаноби.
Нас залишили на чверть години в приміщеннях, призначених для жінок, після чого відвели на обід. Ми сіли так, як учора. Першу страву з’їли у повному мовчанні, однак за другою віце-король, звертаючись до тітки Даланоси, сказав:
— Я довідався про той жарт, який зіграв з вами ваш племінник із тим малим шалапутом погоничем. Якби ми були в Мексиці, то вони б незабаром вже були в моїх руках. Я наказав, щоб за ними відправили погоню. Якщо мої люди їх затримають, то вашого племінника урочисто відшмагають на подвір’ї отців театинців, а малий погонич провітриться на ґалерах.
Від слова «ґалери», поєднаного з думкою про її сина, сеньйора де Торрес одразу втратила притомність, я ж, почувши про хльости на подвір’ї отців театинців, упав зі стільця.
Віце-король із вишуканою ґречністю допоміг мені підвестися; я дещо заспокоївся і якомога веселіше чекав кінця обіду. Коли прибрали зі столу, віце-король, замість відвести мене до моїх покоїв, відвів нас трьох під дерева напроти корчми й, посадивши на лавці, сказав:
— Мені здалося, що ви, сеньйори, перелякалися моєї дещо удаваної суворості, яка відчутна в моєму способі мислення і яку я набув, виконуючи різні обов’язки. Насправді ж вона чужа моєму серцю; я гадаю, що досі ви знаєте мене лише з кількох моїх вчинків, не здогадуючись ані про їх причини, ані про наслідки, тому, мабуть будете раді почути історію мого життя; зрештою, випадає, щоб я її вам розповів. Познайомившись зі мною ближче, ви, без сумніву, позбудетеся тих тривог, які так раптово охопили вас сьогодні.
Сказавши це, віце-король мовчки чекав на нашу відповідь. Ми сказали йому, що дуже хочемо пізнати його краще; він подякував нам і, задоволений цими виявами цікавості, почав так:
Історія графа де Пенья Велес
Я народився в гарній місцевості поблизу Ґранади, в сільському будиночку, який мав мій батько на березі чарівного Хеніля. Ви знаєте, що для іспанських поетів наша провінція становить місце дії всіх пасторальних сцен. Вони так переконливо пояснили нам, що наш клімат впливає на пробудження любовних почуттів, що небагато знайдеться ґранадців, які б не проводили свою молодість, а часом і все життя у залицяннях і коханні.
Коли у нас молодий чоловік перший раз з’являється в товаристві, то починає він від вибору дами серця, якщо ж та приймає його поклоніння, тоді він проголошує себе її ембебесідо, тобто одержимим її привабами. Жінка, яка приймає таку жертву, укладає з ним мовчазну умову, в силу якої тільки йому довіряє своє віяло і рукавички. Віддає йому також першість, коли йдеться про те, щоб принести їй склянку води, яку ембебесідо подає на колінах. Крім того, щасливий молодик має право гарцювати біля дверцят її карети, подавати свячену воду в церкві і кілька інших таких же важливих привілеїв. Чоловіки зовсім не відчувають ревнощів від подібних відносин, бо насправді нема чого ревнувати, передовсім тому, що жінки жодного з цих залицяльників не приймають у себе, де вони, зрештою, весь день оточені дуеньями чи слугами. Якщо ж сказати вам правду, то жінки, невірні своїм чоловікам, віддають перевагу комусь іншому, а не ембебесідо. Вони тоді зазвичай звертаються до молодих кузенів, які мають доступ у дім, а найбільш зіпсовані знаходять собі коханців у найнижчих верствах суспільства.
Так виглядали упадання в Ґранаді, коли я вийшов у світ; проте цей звичай зовсім не притягав мене, і не тому що в мені не було чулості, навпаки, моє серце, можливо, більше, ніж будь-чиє, зазнало впливу нашого клімату, і потреба кохання була першим почуттям, яке оживляло мою молодість. Проте невдовзі я переконався, що кохання — це щось
