У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий - Андрій Хімко

Тож дай-но, Доле, нам до смерти

Носить в серцях любові кіш:

Тобі — лишитись, як тепер ти,

Мені — вкохатись ще палкіш!

— Прошу-прошу! — почув Янчук Оленчине запрошення і відчинив двері.

Посеред кімнати на стільчику сидів могутній здоровань. «Мабуть, Оленчин родич», — подумав Петро і дуже здивувався, коли той не відповів на його привітання. Оленка натомість промимрила щось невиразне і спішно вийшла з кімнати, даючи зрозуміти, що тут сталося щось надзвичайне.

— Хотів дещо дізнатися, але я, мабуть, невчасно, то даруйте! — Петро відхилився від одвірка.

— Чого ж? Дізнаєшся! Як ти смів, покидьку, обкрутити мені дочку та ще й зґвалтувати!?! — крикнув раптом здоровань, спалюючи очима Янчука.

— Ми тут не у вас удома, добродію, і не кричіть на мене, а говоріть спокійно, коли хочете щось дізнатися!.. Дочки вашої я не ґвалтував і не допущу, щоб хтось те вчинив! — тепер Петро зрозумів, хто привів військовика.

— Про що нам говорити?! — шипів чоловік. — Я поведу її на експертизу, а тебе посаджу в тюрму!

— Експертиза ні за що ославить вашу дочку і зіпсує її життя навіки, а вас, її матір і бабусю просто вб'є! Ваші підозри безпідставні! Леся ніким не займана, і я вам не дозволю її ображати! — Петро намагався говорити стримано і переконливо.

— Ти що, погрожуєш мені?!

— Остерігаю! Їй треба здати ще три дисципліни... І самій вирішити, чи відмовитися від мене!

— Експертизу я зроблю обов'язково! І тебе, як собі хочеш, посаджу!

— Не мене ви посадите, а себе та свою совість навіки! Суду не буде, бо не буде для нього приводу і підстав! Ми з Лесею чисті у стосунках, не те, що деякі військовики ваші!

— Он як ти зі мною заговорив!.. Твої прізвище, ім'я, по-батькові, покидьку?

— Прошу мене не ображати і не плювати в колодязь, бо «може ще пригодиться води напиться»! — підвищив Янчук голос, назвавшись.

— Он які ви тепер!.. Твоя адреса, вуличнику? — записав зі слів Петра і продовжив. — Зустрічі з Лесею я віднині тобі забороняю, навіть коли не зможу тебе посадити! Будеш намагатись, переведу її в інше місто. В неї є наречений, ти їй не пара, злидню!

— Наші стосунки ми вирішимо з Лесею самі! Ваші підозри необґрунтовані, тож не перешкоджайте дочці здати іспити! Через ваші образи я не можу більше з вами говорити! — Янчук закрив за собою двері, так і не почувши відповіді.

Знову у всіх вікнах гуртожитку за ним спостерігали цікаві очі. Постоявши під хвірткою, Петро пішов не додому, а в бік Дніпра, але з-за рогу вернувся і сів на лавочці під жасмином біля чийогось двору. Довго виглядав, поки Лесин батько не пішов із гуртожитку. Вже мав і сеанс закінчитися, але між постатями, що поверталися в гуртожиток, Лесі не було. Не маючи більше сил чекати, Янчук постукав у вікно до Оленки.

— Це ти, Петре?.. Лесин батько привів їй Миколу і вони пішли в кіно. Гриця він вигнав, а мені сказав, що посадить тебе за зґвалтування, і наговорив ще багато всяких образ. Йому хтось із тутешніх дівчат набрехав на вас.

— То Микола — Лесин брат?

— Який ще брат?! Сусід, батьки їх дружать між собою... Вони з Лесею ще зі школи любляться ніби!.. Він в академії вчиться на лікаря, — вбила Оленка Петра.

— Он воно що! — вичавив із себе Янчук. — Доброї ночі тобі! — побажав і пішов до лавочки у жасмині.

Сидів там кілька годин, порвавши очі, але між усе рідшими постатями ні Лесі, ні військовика не побачив, тож для себе вирішив, що той повів її на ніч додому, а не в гуртожиток. Зовсім зневірившись, Петро все ж перейшов ближче до гуртожитку і всівся на іншу лавку, аж раптом із-за темного рогу під світло лампи вигулькнула Леся, якась уся розхристана, вириваючись із рук військовика.

Петро ледь стримався, щоб не кинутись дівчині на виручку, була зовсім поряд, але схопившись, знову сів і дочекався, поки Леся таки випручалася з рук проводжатого, хряпнувши хвірткою, вскочила у двір і клацнула засувкою. Знаючи, що по десятій вечора хвіртка мала бути закрита, Янчук здогадався, що відкрила її Оленка, і був їй за те вдячний. Придивився, на годиннику була третя година ночі.

Пішов нарешті, ще погукавши стишено через паркан, військовик, йому вслід, не дочекавшись світла у Лесиній кімнаті, побрів і Петро, зовсім спустошений від усього, що відбулося. Для нього той факт, що Леся не лише пішла в кіно, а й десь була потім цілих чотири години не з ним, був смертельно образливим. Це була, фактично, зрада, якої він боявся і яку передчував.

Після бурхливих подій Янчук подрімав лише кілька годин, бо мав чергувати в колонії. Згораючи від ревнощів, він вирішив по дорозі на роботу зайти в технікум і побачити Лесю якось так, щоб вона його не помітила. Застав він її в бібліотеці за конспектами, але не обізвався, бо для себе вирішив, що має добре обдумати свою подальшу поведінку, перш ніж говорити з дівчиною. На роботі йому з голови не йшов Лесин учинок. Той факт, що вона якось назвала військовика братом, свідчив, що Леся весь цей час водила його за ніс. А проведені з військовиком чотири години після кінофільму підтверджували її зраду, за яку він мусів якось її покарати, правда, не уявляв, як саме.

Янчук був вільним від роботи у суботній вечір і весь завтрашній день, бо відчергував у колонії наперед, тож мав можливість посидіти над книжками й конспектами, готуючись до сесії. Але з думки йому не йшла Леся, на побачення з якою він дуже розраховував, правда, лише в тому випадку, якщо зустрічі шукатиме дівчина.

По дорозі з роботи додому проти Пролетарського парку йому трапилися Таня Олійник, Ольга Кресь і якась незнайомка, які почали вмовляти Петра потанцювати з ними, тож пообіцяв їм занести додому портфеля і вернутися в парк. Так і зробив... Як божевільний, блазнював і пустував із дівчатами, в душі обливаючись сльозами розпуки й розпачу, розпинаючись у муках і болях.

Парк був повен молоді, але Петро того не зауважував, не чув він і музики, під яку танцював, не бачив своїх напарниць у отих забавах — цілий світ раптом провалився для Янчука в безодню. Лесина зрада була для