Капітани піску - Жоржі Амаду

— Щоб розігнати штрейкбрехерів? Це правильно, — погоджується Куля весело.

Студент думає про суперечку, що виникла цього вечора в організації. Коли Жоан де Адам вніс пропозицію звернутися по допомогу до капітанів піску, багато хто з товаришів висловився проти. Висміяли цю думку. Але Жоан де Адам сказав:

— Ви не знаєте капітанів піску.

Ця ідея захопила Алберто і ще кількох товаришів. Врешті вирішили: вони нічого не втратять, якщо спробують. Тепер Алберто задоволений, що прийшов сюди. Як можна використати і в майбутньому цих напівголодних, обірваних хлопчаків? Він згадав про інші приклади, про антифашистську боротьбу в Італії, про участь у ній хлопчаків і всміхнувся Педро Кулі. Потім пояснив свій план: штрейкбрехери збираються рано-вранці прийти у три великі трамвайні депо, щоб вивести вагони на лінії. Капітани піску повинні розбитися на три групи і вартувати біля входів у депо. Хай би там що, а штрейкбрехери не повинні пустити трамвай. Педро Куля згідно киває головою.

— Якби Безногий був живий і коли б Кіт теж був з нами… — каже він Жоану де Адаму.

Потім згадує про Професора:

— Ось хто придумав би гарний план за одну хвилину. Потім би і план бою накреслив. Але він тепер у Ріо…

— Хто це? — питається студент.

— Такий собі Жоан Жозе, якого ми звали Професором. Зараз він малює картини в Ріо.

— Це художник Жоан Жозе?

— Авжеж, — підтверджує Куля.

— А я завжди думав, що то вигадана історія. Ви знаєте, він добрий товариш?

— Він завжди був добрим товаришем, — упевнено стверджує Педро Куля.

Студент розробив план для капітанів піску. Педро Куля розбудив усіх своїх і пояснив, що вони повинні робити. Студента захопили хлопцеві слова. Скінчивши промову, Педро підсумував усе так:

— Страйк — це свято бідних. А всі бідні —товариші, наші товариші.

— Ти молодець, — сказав студент.

— Ось побачиш, як ми розправимось із зрадниками. Він пояснив Алберто:

— Я піду з однією групою до найбільшого депо. Жоан Здоровило піде з другою. Задирака — з третьою. Жоден штрейкбрехер не ввійде. Ось побачиш…

— Я там буду, спостерігатиму, — сказав студент. — Отже, о четвертій ранку.

Домовилися.

Студент зробив прощальний жест:

— До побачення, товариші…

«Товариші… Гарне слово», — подумав Педро Куля. Тієї ночі ніхто не спав у складі. Хлопці готували найрізноманітнішу зброю.

На світанку зірки щезли з неба. Але Педро Кулі здавалося, наче він усе одно бачить зірку, що летить по небу, зірку Дори, яка сповнює його радістю. Товаришка… Вона була б гарною товаришкою теж. Слово грало у нього на вустах, найкраще слово, яке чув. Він попрохав Гульвісу написати про Дору самбу, яку негр міг співати вночі на морі.

Озброєні ножами, кортиками, кийками капітани піску попрямували як на свято. «Страйк — свято бідних», — повторює подумки Педро Куля.

Біля підніжжя гори вони розділяються на три групи. Жоан Здоровило очолює одну, Задирака — другу, з найбільшою іде сам Педро Куля. Це перше справжнє свято, яке відзначають хлопці. Але це водночас і свято чоловіків. Більше того, це свято бідних, таких бідних, як і вони самі.

Ранок холодний. На розі депо Педро Куля розподіляє хлопців. До нього підходить Алберто. Педро обертається до нього, всміхаючись.

— Вони вже йдуть, товаришу, — каже студент.

— Почекай, подивишся.

Тепер усміхається студент. Видно, що він захоплюється хлопцями. Він проситиме організацію, щоб працювати з ними. Такі зроблять багато.

Штрейкбрехери йдуть зімкнутою групою. Їх очолює американець з похмурим обличчям. Вони простують до входу. З тіні, невідомо звідки, ніби дияволи з пекла, з'являються обірвані хлопці із зброєю в руках. Кинджали, ножі, кийки. Оточили вхід, і штрейкбрехери зупиняються. Тоді дияволи кидаються на них, і все сплутується в один клубок. Штрейкбрехери падають під ударами хлопців, їх лупцюють кийками, деякі вже тікають.

Педро Куля збиває з ніг американця і з допомогою товариша добряче молотить його. Штрейкбрехери думають, що то чорти, які втекли з пекла.

Гучний, розкотистий регіт капітанів піску лунає рано-вранці.

Страйк не було придушено.

Жоан Здоровило і Задирака теж перемогли. Студент сміється разом з капітанами піску. У складі він каже хлопцям:

— Ви найбільші молодці, яких я коли-небудь бачив…

— Товариші, товариші, — каже Жоан де Адам.

Це промовляв і вітер, що обвівав склад, це казав і голос у серці Педро Кулі. Було це ніби мелодія пісні, яку співав негр:

— Товариші!

Атабаке[22] лунають, як військові сурми

Після закінчення страйку студент і далі приходить на склад. Він веде довгі розмови з Педро Кулею, формуючи з банди капітанів піску штурмову бригаду.

Одного вечора Педро йде вулицею Чілі у насунутому на лоба береті, йде, насвистуючи й пританцьовуючи. Якийсь голос вигукує:

— Куля!

Він обертається. Перед ним елегантно одягнений Кіт. Перлина у краватці, обручка на мізинці, синій костюм, фетровий капелюх, заламаний хвацько, як у волоцюги.

— Це ти, Кіт!? — здивувався Педро. — Ходімо звідси. Вони пішли в глуху вуличку. Кіт пояснив, що він прибув з Ільєуса лише кілька днів тому. Заробив там купу грошей. Був він напахчений і елегантний.

— Тебе просто не пізнати, — каже Педро Куля. — А як Далва?

— Стала коханкою одного полковника. Але мені вона вже набридла. У мене зараз така смаглявка!..

— А де ж обручка, яку Безногий колись вижебрав?

Кіт розсміявся:

— Я її збув за п'ятсотку одному грошовитому поміщику. Ковтнув, гнида, і не пискнув…

Вони розмовляють і сміються. Кіт розпитує про інших хлопців. Каже, що наступного дня їде зі своєю смаглявкою в Аракажу, бо цукор зараз приносить гроші. Педро Куля дивиться, як він, елегантний, іде геть. Він думає, що коли б Кіт затримався ще на деякий час у складі, то, можливо, не став би шахраєм. Він би навчився у Алберто тому, чого ніхто його ніколи не вчив. Навіть Професор.

Революція кличе Педро Кулю, як бог колись кликав Тичку ночами у складі. Це могутній голос, що лунає в його душі, наче голос моря, голос вітру, незрівнянний за силою голос. Ніби голос негра, який співає на вітрильнику самбу, що її склав Гульвіса.

Прийшов наш час, товариші…

Цей голос кличе його, веселить, примушує битися його серце. Він шириться містом, здається, лунає з атабаке, що гримлять на нелегальних негритянських релігійних святах — макумбах. Він кличе змінити долю всіх бідняків. Він приходить з галасом трамваїв, на яких їдуть страйкарі — кондуктори і водії. Голос, що долинає з вулиць, з порту, вихоплюється з грудей