Капітани піску - Жоржі Амаду
— Ти зміг би туди проникнути?
— А чом би й ні?
— А потім вліземо туди всі…
У складі почувся сміх. Кіт саме вибрався на побачення з Далвою. Безногий заявив:
— Завтра вранці піду.
Стара діва відчинила двері. Вона мала тільки одну служницю, стару негритянку, яка теж ніби була частиною спадщини, бо жила вже в цій родині років із п'ятдесят. Стара діва гордовито поглянула на Безногого:
— Що тобі треба?
— Я бідний сирота, кульгаю. — Він показав свою ногу. — Не хочу жити з крадіжок ані жебрати… Може б, у вас знайшлась для мене якась робота? Я міг би ходити купувати щось для вас…
Стара діва не спускала з нього очей. Хлопчик… Але не доброта озивалася в ній… Дуже давно, коли вона була ще дівчинкою, служив у них в домі хлопчик на побігеньках. Гарно було… Але її брат підстеріг їх і хлопця того прогнав. Зараз брата вже давно немає, і прийшов інший хлопчик проситися взяти його в дім.
— Ну гаразд. Візьму тебе.
Вона звеліла йому прийняти ванну. Ввечері дала грошей, щоб купив дещо для дому і собі одежу. Безногому вдалося прибрати до кишені тисячу двісті мільрейсів. Він подумав: «Тут я призбираю грошенят».
На кухні негритянка розповідала йому своїм співучим голосом давні історії. Безногий слухав і вдавав, ніби захоплений, щоб завоювати у служниці більшу довіру. Але коли він запитав про золоті речі, негритянка замовкла. Безногий не відступав. Коли треба було, він умів бути терплячим, уже знав, як поводитись у таких випадках. У світлиці стара діва вишивала хрестиком рушника й зацікавлено позирала крізь відчинені двері на Безногого. Вона була негарна, але фігура її, незважаючи на вік, зберегла привабливість. Вона покликала Безногого подивитися на її роботу. Коли Безногий підійшов, вона нахилилась, і хлопець міг побачити її великі груди. Робота здалась йому дуже гарною, і він похвалив, як добре вихований хлопчик:
— Ви, сеньйоро, гарна майстриня…
Попри кульгаву ногу і невродливе обличчя, він здався старій діві дуже симпатичним. Звісно, краще, аби він був ще трохи старший. Та все ж… Вона знову нагнулась, виставляючи перед Безногим свої перса. Але хлопець відвів погляд, бо тоді йому ще й на думку не спадало, що вона робить це зумисне. Коли ж він знову похвалив її роботу, діва погладила його по обличчі.
— Спасибі, синку мій. — Її голос звучав млосно.
Увечері негритянка принесла до їдальні матрац і постелила Безногому. Накрила матрац простирадлом, поклала подушку. Стара діва була десь у подруги в гостях, на цій же вулиці, та коли вона повернулась додому, Безногий уже лежав. Він ще чув, як вона з кимось прощалась:
— Вибачте, що довелося вам проводжати мене, самітницю, додому.
— Дона Жоана, не кажіть такого…
Грюкнули двері, забряжчав ключ. Негритянка вже спала в кімнатці біля кухні. Стара діва зайшла у їдальню. Безногий удав, ніби спить. Вона зітхнула і пішла до своєї кімнати.
Світло погасло у всьому будинку. Хоч хлопці в старому складі лягали спати значно пізніше, Безногий відразу заснув. Тому й не чув, коли прийшла до нього стара діва. Відчув руку, що пестила йому волосся. Подумав, що це просто гарний сон. Та ось рука ковзнула по його тілу, Безногий хотів закричати, але стара діва затисла йому рота рукою.
— Служниця може почути, — прошепотіла вона й притулилася до нього.
Безногий встав невиспаний, утомлений. Тіло мов не своє. У ньому піднімається глуха злість. Протягом дня він ледве відповідає Жоані, говорить їй грубощі, і жінка плаче. Безногий називає її старою дівою, погрожує, що піде геть. Вона дає йому гроші і просить, аби залишився. Але не заради грошей Безногий залишився. Він уже знав на той час, яким ключем відмикати двері, де Жоана ховає золоті речі. Треба викрасти ключа для каштанів піску. Але щось інше тримає його тут.
Йому завжди не щастило з жінками. Жодна не дивилась на нього, не запрошувала його поглядом. Інші були негарні, але його жінки не хотіли через кульгаву ногу, через те, що ходив він, як рак. І врешті він змирився з тим, що неприємний жінкам, якщо й добивався чогось, то силоміць, лише гвалтом. Аж ось з'являється біла жінка, з грошима, щоправда, негарна й стара, але ще досить апетитна. І Безногий не може піти звідси, хоч кожного дня стає дедалі грубіший зі своєю господинею.
Удень Безногий ненавидів її, ненавидів і себе, ненавидів цілий світ.
Педро Пуля покартав його за затримку. Минуло вже досить часу, щоб Безногий міг проникнути у всі секрети будинку. Безногий пообіцяв більше не баритися. Наступного дня він утікає з ключем.
Стара діва марно чекала на нього. Вона була ніби покинута дружина. Вона плакала й нарікала. Її коханий не приходив, а вона ж так само прагнула кохання, як і всі ті гарні жінки, що прогулювались вулицями.
Проте дізнавшись уранці про крадіжку, вона розлютилась. Отже, цей хлопчисько кохався з нею лише для того, щоб потім обікрасти. Їй наче дали ляпаса, а потім сказали, що це тому, що вона негарна. Вона плакала, але це вже не була пісня кохання. Вона ладна була задушити Безногого, аби зустріла його на вулиці. Бо він насміявся над її коханням, над жадобою кохання в її крові. Яка вона негарна! І вона в розпачі падає на підлогу.
А в цей час на складі Безногий сміявся, оповідаючи про свої пригоди. Однак у глибині душі знав, що стара діва ще більше спустошила його, збільшила ненависть, яка криється в його серці, розпалила його пристрасть, що тепер позбавляє його сну.
Зайцем на поїзді
Пароплави приходять в Ільєус, переповнені жінками. Жінки прибувають із Баїї, з Аракажу, дівчата легкої поведінки — з Ресіфе, навіть з Ріо-де-Жанейро. Грубезні фазендейро спостерігають з пристані за жінками. Смаглявки, білявки і мулатки приїжджають, щоб обібрати чоловіків. Звістка про підвищення цін на какао поширилася по всій країні, і ось у такому маленькому містечку, як Ільєус, відкрито аж чотири кабаре, в яких фазендейро за грою і шампанським підпалюють п'ятсотмільрейсові банкноти. Про це дізналися повії. Звістку принесли бродячі торговці. Кабаре «Брама» в Аракажу враз втратило своїх кралечок — усі вони перейшли в «Ельдорадо» — кабаре в Ільєусі. Повії Ресіфе відпливли кількома пароплавами. Мешканці Пернамбуко лишилися зовсім без жінок, ті помандрували в кабаре «Батаклан», яке студенти,
