Мати все - Люко Дашвар
Гола Рая плуталась у простирадлі. По ногах — кров, а думки ясні. Ось ця красива пані, що довела її до рожевої кімнати, змусила стати під душ, потім лягти і заспокоїтися, — вона тут цар і бог. Циганка не страшна. У неї очі розгублені, а пані… Пані не вагається. Як у неї ласки не заслужити, тої ж миті викине і не озирнеться. І Платон не врятує: пані й від нього відірве з м'ясом. Пані — ворог. Пані треба боятися і… дурити, щоб і не підкопалася. А Рая навчена. Рая в п'яної мамки копійки з кишені так ловко вигрібала, що та й не помічала — тільки потім товкла: «Де гроші?», а Рая їй: «Пропила ж…»
Іветта Андріївна Вербицька сиділа на краю ліжка, пояснювала: Платону необхідно було пересвідчитися в Раїній цноті, хай це не бентежить дівчину, бо тепер весілля точно буде. Рая слухняно кивала, витирала кулачком сльозу, відводила очі. Весілля? Скоріше б те весілля! Після весілля Рая перетне цілий усесвіт і з усім своїм мотлохом переїде до Платонової кімнати. Замок у дверях змінять. Щоб ніхто…
Тринадцятого січня зранку запрошений стиліст без вагань уклав довгу Раїну косу високою хвилею: Іветта наказала. Нянька допомогла надягти гарну весільну сукню, причепила фату так, як того хотіла Іветта, і Рая стала схожою на недозрілу іспанську інфанту з картини Веласкеса. Стояла посеред рожевої кімнати, куди за задумом Іветти повинен був зайти Платон із квітами й обручками. На душі — хура страхів і сподівань, в очах — повезе ту хуру, не зупиниться.
До кімнати ввірвалася юрба: Платон у шикарному костюмі, Стас із Лідою, Іветта сяє, нянька хреститься. Квіти, гомін. Квіти надто духмяні, ніби женуть геть.
— Раю! Зараз ми підпишемо якісь папери і ти будеш моєю, — сказав Платон.
— Добре, — прошепотіла насторожено, ніби ще слово — і все зіпсує, і все щезне, і знову закине її у злиденний хутір поблизу Петрівки. Зиркнула на пані: не розсердилася?
Іветта по-хазяйськи йшла рожевою кімнатою, керувала:
— Зараз ми вип'ємо шампанського! Працівниця загсу приїде за годину, тож ми маємо час порадіти за Платона і Раєчку в родинному колі, а потім…
— Навіщо їм тут розписуватися? — здивувався Стас. — У загсі краще. Більш урочисто. Така подія…
Іветта завмерла.
— Знаєте, молодий чоловіче… — не договорила.
— Хочу в загс! — сказав Платон.
— Їдьмо! — задьористо вишкірився Стас. Усміхнувся Іветті: — Ви з нами?
Ліда перелякано зиркнула на Платонові ноги — босий! Заспішила до Стаса.
— Стасе, ти не розумієш…
— Взувайся, Лідо, — так недобре прошепотів Стас, що Ліда лише кивнула, побігла до передпокою. На матір і не глянула — страшно.
За мить посеред рожевої кімнати лишилися ошелешені Іветта Андріївна й Ангеліна. Нянька перелякано дивилася на скам'янілу хазяйку і поворухнутися не сміла. Порожня тиша гула, вимагала звуків. Знадвору загуркотів двигун «тойоти». Ангеліна зірвалася, побігла до вікна.
— Поїхали! — ніби прорвало. — Хай Бог милує, що буде?
— Стіл накривай, — люто прошипіла Іветта.
Година рання. Загс порожній. У величезному, обкладеному пістрявим гранітом холі мерзлі пальми в діжках і штатний фотограф у жмаканому піджаку — ночував тут чи що?
— Фото і відеозйомка. Недорого.
— А де розписують? — розсміявся Стас. — Чи ви тут усі спите й досі? Молодята чекають! Музику давайте. Мендельсона! Чи Шнітке.
З урочистої зали у хол визирнула сувора жіночка з яскравим макіяжем, у довгій, схожій на професорську мантію, хламиді.
— Що за неподобство? Припиніть галасувати. До початку робочого дня ще десять хвилин. І ви не перші.
— Розписуйте! — вигукнув Стас. — У нас надзвичайні обставини. Так, Платоне?
— Я… змерз, — прошепотів Платон.
Ліда смикнулася від хвилювання, згадала люті мамині очі. Треба будь-що поставити ті закарлючки на документах, бо мама вб'є! Зірвала з плеча шубу, кинула на холодну гранітну підлогу, підштовхнула брата:
— Стань на шубу, Тохо. Зараз уже…
Платон узяв за руку бліду од відчайдушного страху Раю, поставив на шубу. Став поруч.
— Тобі тепло?
— Так…
— Тоді зігрій мене, — обійняв, притис до себе. — Ти мене відчуваєш?
Стас вразився: красиво! Як же красиво! Занервував.
— Гей люди!? Куди йти? — стукав у двері урочистої зали.
— Кімната підготовки до ритуалу ліворуч, — мляво підказав фотограф, наче мова йшла про кремацію.
Стас уже біг до кімнати підготовки, рвучко розчахнув двері:
— Тут тепло, Платоне! — крикнув через весь холодний гранітний хол. — Гайда!
Зазирнув у кімнату і закляк: біля вікна стояв його найкращий товариш Олежка у звичайних джинсах і вовняному светрі під шию. Обіймав Лідину колежанку Зоряну.
— Опаньки! — не втримався Стас. — А ви що тут робите?
— Одружуємося, — розсміявся Олег.
До кімнати ввійшли молодята, а за ними Ліда завмерла на порозі:
— Не вірю…
Зоряна розсміялася, подалася до Ліди. Обійняла.
— Пані Лідо… Дякую, дякую… А ви… Сподіваюся, не розлучатися сюди прийшли?
— Чекай, Зорянко… Вітаю, але ж… Ти ж зовсім не знаєш Олега!
— Я його відчуваю, — сказала Зоряна чисто як Лідин божевільний брат.
І на хвилину всі забули про молодят. Стас сміявся, плескав товариша по плечу — оце утнув так утнув! А як оті холостяцькі принципи? Ліда ошелешено розглядала щасливу Зоряну, ніби намагалася запам'ятати — яке воно, те щасливе обличчя.
Платон узяв Раю за руку і сказав:
— Ходімо шукати, де нам раді.
Рая завмерла і не сказала «добре».
— Ходімо? — спитав Платон, ніби випробував.
— Добре, — видушила з себе. Одруження вкотре несподівано перетворювалося на нездійсненну мрію. А чорт із ним! Аби поряд…
І вони дременули б, та до кімнати забігла жіночка у хламиді, зарепетувала:
— Скоріше, скоріше! Де паспорти? Хто свідки?
Про свідків забули всі, та Стас уже керував:
— Спокійно! Ми з Лідою будемо свідками в Олега і Зоряни, а Олег із Зоряною свідками у Платона і Раї.
Як завалили всім кагалом до урочистої зали — жіночка у хламиді ледь розібралася кому казати: «А тепер молодий на знак любові та вірності поцілує молоду». Здається, усі підряд цілувалися. Стас дивився, як Олег цілує Зоряну, як Платон усміхається блідій Раї і веде долонею по високій хвилі, на яку перетворилася чудова дівоча коса, рвучко пригорнув Ліду, припав до її вуст, а, коли врешті відірвався, вона прошепотіла
