Ukrainian dream «Последний заговор» - Василь Зима

— Тільки в мене нема презервативів.

— У мене також. Я думаю, якщо ти завагітнієш, я одружуся з тобою, у нас народиться син, і ми назвемо його Давидом. Правда, хороше ім'я?

— Так, дуже хороше, Марку, — висипала картоплю на пательню і, ввімкнувши газ, запалила сірник.

— Тільки чомусь я думаю, що ти не завагітнієш, Марино.

— Чому? — накрила пательню.

— Не знаю, просто так собі подумав, ми не можемо одружитися й мати спільних дітей, ми просто друзі, і ми з тієї категорії друзів, які перестають бути друзями, якщо одружуються чи в них народжуються спільні діти.

Категорія друзів, які перестають бути друзями, якщо одружуються чи в них народжуються спільні діти

Ти ніколи, коли телефонуєш їм, не боїшся почути щось на кшталт: «Я зайнята, зателефонуй пізніше, я зараз не маю на тебе часу, я зі своїм хлопцем, мені не до тебе, а, це ти, знаєш, давай я зателефоную тобі за годинку, я їм, а ти що, не дивишся „Перл-Харбор“, він зараз по „Інтеру“, я в нічному клубі, ти що, нерозумієш, що я не хочу з тобою говорити…» І таке інше. Від друзів ви такого не почуєте. Вони відкладуть усі свої справи й будуть терпляче вас вислуховувати, ніби від того, що ви їм скажете, залежить їхнє життя. Це друзі, які завжди дають тобі гроші, коли ти просиш, і не вимагають, аби ти їм повернув удвічі більше, вони взагалі не хочуть, аби ти їм бодай щось повертав. Вони сидітимуть із тобою на роботі до опівночі і їхатимуть додому на таксі, бо ти попросив, аби вони посиділи з тобою на роботі до опівночі. Ти можеш зателефонувати таким друзям о дванадцятій, коли вони сидітимуть на роботі, і вони зірвуться з роботи та приїдуть до тебе. Є, щоправда, такі друзі, яких ти вперто вважав друзями, хоча вони увесь час думали тільки про себе й намагалися взяти від тебе якомога більше, а коли з'явився хтось, хто може дати їм більше, ніж ти, вони тебе покинули. Понад те, вони тебе зрадили, набрехали тобі в очі, і ще звинуватили тебе в тому, у чому ти був зовсім не винен. Ти пам'ятаєш таких друзів якийсь час, а потім одного ранку прокидаєшся й відчуваєш, що серце більше не болить і думки твої вже зовсім про інше, отих друзів у твоїх думках і серці більше нема.

— Ти знаєш, Марино, я не можу спати з тобою, я спатиму на підлозі, а ти ляжеш на ліжку. Розумієш, це таке переживання, про яке ти не можеш розповісти, воно просто є в тобі, і ти ним живеш, і воно витісняє з твого серця всі інші переживання й відчуття. Розумієш?

— Не знаю, думаю, що я розумію. Гаразд, лягай на підлозі. Хоча ти б міг лягти на ліжку поряд зі мною і просто спати, і я спатиму, ми просто лежатимемо одне біля одного і спатимемо, як брат і сестра. Розумієш? — Марина стояла перед ним у самих трусиках і маєчці, вона була дуже сексуальною і звабливою. — Тобі важко без жінки, Марку, — торкнулася пальцями його обличчя.

— Не в тому річ, — відвернувся від неї.

— Навчися казати правду, Марку. Якщо хочеш бути сильним і самодостатнім, ти маєш казати правду.

— Так. Мені важко без жінки, але я не думаю, що, коли я зараз пересплю з жінкою і спатиму з нею потім ще й іще, мені стане легше. Я думаю, що це нічого не змінить.

— Я теж так думаю. Ти питимеш вино?

— Так, питиму, — зняв сорочку й кинув на стілець.

— У мене є фрукти, — пішла до кухні, Марк залишився в кімнаті, він стояв і дивився на свої руки, вони здавалися йому чужими, ці міцні і красиві руки.

Вони пили вино мовчки. Вона не казала нічого, він теж. Сухе терпке вино. Фрукти трохи підсолоджували смак грузинського «Сапераві», але Марк їв мало фруктів, він хотів зараз відчувати на губах смак терпкого вина.

— Ти вже не ведеш програму на радіо? Я знаю, ти якийсь час жив цим і казав, що тобі це дуже подобається.

— Так, мені це дуже подобалося, але я вже не веду цієї програми, — він сказав це, навіть не дивлячись у бік Марини.

— Не хочеш розмовляти — давай помовчимо.

— Справа не в тому, хочу я розмовляти чи ні, справа зовсім в іншому.

— У Даші й тому, що вона спить із якимось мужиком, а ти через це страждаєш, бо тобі дуже болить твоя принижена чоловіча гордість? Я знаю, Марку, як поводяться чоловіки, коли зачіпають їхню гордість.

— Як? — поставив келих на підлогу.

— Отак, як ти зараз, Марку. Хочеш правду? — вона розвела ноги, і він побачив темне волосся її лона — трусики були прозорі, і це волосся він міг бачити дуже чітко.

— Не знаю. А ти впевнена, що скажеш мені правду? — не відводив очей від її лона.

— Так, я впевнена, бо я жінка і я знаю, що відбувається.

— Кажи, якщо знаєш, і сядь так, щоби я не бачив твого лона, — підняв очі.

— Добре, — вона сіла інакше. — Правда в тому, Марку, що ти не любив Даші. Не любив, і все. Якби любив, ти б не страждав так, ти б радів її щастю, вона ж знайшла того, кого хотіла. Любов, Марку, не робить людей нещасними, вона робить їх щасливими, і неважливо, з ким і де той, кого ти любиш, якщо ти дійсно любиш, ти будеш радіти щастю коханої людини, навіть якщо вона стала щасливою без тебе.

— Може, й так, тільки я не впевнений, що Даша щаслива.

— Страждають і мучаться егоїсти, які почуваються ображеними, обдуреними, вони вважають, що їх зрадили, і вони на перше місце ставлять саме свої образи і свої почуття й емоції, це не кохання, Марку. Ти маєш дорости до справжнього кохання.

— А що ж таке справжнє кохання, Марино? Може, ти мені скажеш, ти ж усе знаєш, то скажи мені, що таке справжнє кохання. — Він налив повний келих вина й випив залпом, потім відкусив банан і глибоко вдихнув.

— Ти б щось легше запитав, — усміхнулася, — я не знаю, що таке кохання, я можу тільки сказати тобі, що я про це думаю.

— Ну скажи.

— Не злися, Марку, це нічого тобі не дасть. Кохають сильні, і ти це знаєш. Слабкі бояться кохати, вони ображаються, вони навіть можуть помститися тому, хто зробив їм боляче, це все не