Синi етюди - Микола Хвильовий

…А коли товариш Огре зiбрав хронiку, товаришка Шмiдт спитала:

- Ну, а як у вашiм районi? Ви, здається, в Замалайськiм? Тодi товариш Огре почервонiв i збентежено сказав:

- Я - безпартiйний!

- ?.. Ви безпартiйний?

…I побiгла чорна кiшка.

…Товаришка Шмiдт холодно сказала:

- А я думала, ви в парткомi… Товариш Огре гадав, що вiн згорить, i думав несподiвано про Тайгайський мiст i - пiд ним паровики.

Товариш Огре сказав:

- До побачення!

Товариш Шмiдт сказала:

- До побачення!

Але це було так холодно, нiби зима, i непривiтливо, нiби глибока осiнь.

…В головi блукали уривки. "Ясно. Тiльки - ми!"

…На Байкальськiй вулицi товариш Огре бачив великий прожектор, що освiтлював усю вулицю й комольську новорiчну процесiю. Це, безперечно, було грандiозне видовисько. Пливло голубе небо, з рiки пахло баговинням, нiби й справдi баговиння було зимою. За рiку в темряву вiдходила мiська жура.

…А комольцi сурмили в сурми, дзвонили в дзвоники й освiщали вулицю сотнями чарiвних смолоскипiв. За комольцями гудiли натовпи.

…На розi товариш Огре побачив заступника Пупишкiна - товариша Мамочку. Мамочка бiг у трактир до вiрмена.

…Сотнi ватажкiв свiтової революцiї дивились iз будiвель iз наказу виконкому… Але знову була розпроклята тоска.

…Гражданiн, будь ласка, пропустiть!

…Полюбуйтесь, гражданiн, на кощунство…

Сссволочi!

…Iшла бабка напроти комольцiв, напроти попiв-комольцiв, i побачила кадила в комольцiв… Скрикнула! i - впала!

За бабкою карета допомоги не приїхала, бабку пiдвели громадяни.

…З пiвденних кварталiв города пiшов теплий вiтер; тодi комольцi смолоскипи пускали, вогнянi язики на тротуари. Бiля собору, що напроти виконкому, комольцi справляли комольське свято Нового Року.

…Гражданiн, подивiться, яке кошунство!..

…А висока каланча собору мовчки вiдходила в синю безодню неба. Ще пролетiв вiтер iз пiвденних кварталiв города… ..Новий Рiк. Щастя.

Думаю: чи не прийде щось iнше? - Товариш Огре почув у чоботях воду, бо чоботи були дiрявi - i туди набралась вода… А пiд Новий Рiк i Водохрища старого стилю, не "в стилi" уесесер, гадають про майбутнє на водi з воском i як "Свiтлана".

Товариш Огре згадав (бачив у друкарнi), що на Рiздво комольцi мають колядки й щедрiвки, але не цi:

- Щедрик-ведрик, дай вареник, грудочку кашки, кiльце ковбаски…

…Нi!.. Не цi…-…А життя йде рiк за роком, i кожного року - стрiчаємо Новий Рiк: "чи не прийде щось iнше?.."

…Товаришка Шмiдт сказала: "Ви безпартiйний?" - i стало холодно, як зима, i непривiтливо, мов осiнь.

…А збоку хтось регоче й розказує про "артемiвцiв"; про дiм пролетарського студента, про жiнвiддiл, про каесему. Тодi блакитнить весна дзвональними дзвониками й похмуро костилить баба-яга костяна нога - сива зима iз шкульгальною лицею в зимальну пiвнiч.

…О…О…О, новельний Фальстафе! Як Мануель Сведенборг, вiриш у своє призначення пророка!..

…I тодi дзвональна звена веснальної дзвими блакитнить на душальнiй душi поета. I припустiм, вiн питає:

- Марусино, скiльки рокiв до наших великоднiх дзвонiв?

Тодi Маруся скаже:

- Я - радiсть. Я - тема твого життя. Летять журавлi по далеких полинних дорогах. Кричать одуди в гаях: "Уту-тут! уту-тут!" I ти знаєш, як буває бiля рiчки, коли ловимо коропiв, коли в прозору воду падає небо!.. О, дзвональна звена веснальної дзвими!..

…А коли комольська процесiя зникла за собором, прожектор погас. Тiльки синє небо пливло в тротуари Байкальської вулицi:

Браво! Браво! Браво!

Гучнi оплески стрiли Льолю, коли вона вийшла пiсля постановки пародiї на "Пiлюлi". Льоля горiла. Льолi згорiли вуха; потiм зробила реверанс i побiгла за лаштунки.

Вже все. Бiльше нiчого не буде. Там, на Садовiй, 30, у пролеткультi.

Тодi iз зала вийшла публiка. Була публiка i публiка.

Одна публiка розходилась, друга публiка залишилась стрiчати Новий Рiк.

…Героїня вечора - Льоля.

Але герой вечора - бувший i т. д. - товариш Пупишкiн. У фойє його качали на руках за труди по органiзацiї пролеткульту й пролеткультiвських iдей. I за постановку - теж - пародiї на "Лiлюлi", п'єси Ромена Роллана: качали.

Товаришевi Пупишкiну хотiли зробити приємнiсть i пiднести вiд публiки сюрприз. Пiшли за сюрпризом.

…Але в цей момент хтось уже пiднiс несподiваний сюрприз (це, безперечно, було нетактовно): статуетку з Дон-Кiхота.

Товариш Пупишкiн трохи збентежився, але раптом кинувся на пiдносителя. I, обiйнявши його, три рази - по руському звичаю - поцiлував.

Тодi публiка (машинiстка пролеткульту i писар пролеткульту) вийшли з сусiдньої кiмнати й пiднесли вже справжнiй сюрприз Пупишкiну. Саме -

ТУЛЬСЬКИЙ ПУЗАТИЙ САМОВАР.

Товариш Пупишкiн до того був зворушений, що заплакав радiсними сльозами й поцiлував по три рази - по руському звичаю - публiку, що пiдносила йому самовар: машинiстку пролеткульту й писаря пролеткульту. Потiм публiка ще щиро вiтала товариша Пупишкiна й качала його на руках.

…А потiм одна публiка зовсiм розiйшлась, а друга публiка зовсiм залишилась.

…В театральнiй студiї дзвенiли тарiлки.

…Новий Рiк. Щастя. На вулицi було ясно, бо людське щастя i найсправжнiше це: бачити глибоке небо чути веснянi подихи, бачити зиму, лiто, осiнь, вересень… Це найсправжнiше щастя, i не треба для цього гадати на водi, з воском i як "Свiтлана".

…В пролеткультi був некрасивий карлик Альоша - з Льолею приїхав. Прийшов уже й товариш Огре.

Але знову дивився горбун Голгофою, коли вели легендарного Христа на Голгофу. Потiм раптом iз тоскою i спорзно дивився на красивих дiвчат. ..Летiла Маруся з товаришем Мамочкою й пiдморгувала товаришевi Огре. За стiл не сiдали до пiв на дванадцяту й никали з кiмнати в кiмнату.

Бiгав пролеткультiвський поет i всiм декламував:

- "О, красний прекрасний цвєт! Рабочiй, рабства больше нєт! Вперьод, вперьод! Время не ждьот. Так, i вздихая, i вздихая, на панелi iзмизганих улiц струiтся Первоє мая".

Пролеткультiвський поет нiяких авторитетiв теж не визнавав,- як i Мамочка. Вiн був, так би мовити, зовнi всякої "авторитарносте". Маруся каже: "Ранiш досить поряднi вiршi писав. А тепер лаври iмажинiзму не дають покою… Пороть треба".

I ще Маруся каже: "Буває, люди течуть бiля серця… Правда?" - i вiд неї так пахне сонцем, наче вона перепливла сонце, коли ярами проходив туман, а луки спiвали на "достойно" в юне небо… а хлоп'ята розкладали вогнище й пасли коней. Конi пiдводять голови, прядуть вухами й тривожно дивляться в нiч.

…Некрасивий карлик спорзно дивився на красивих дiвчат, але дiвчата не звертали на нього уваги.

Тодi пiдiйшла до Альошi дiвчинка, i некрасивий карлик погладив її по голiвцi.

Вiддалiк сидiла (теж) некрасива жiнка. Вiд тiєї жiнки й пiшла дiвчинка. То була її мама… I мама сказала дiвчинцi:

- Настенько! Коли тебе будуть