Дівчата - Емма Клайн
Коли я похитала головою, було помітно, що він розслабився. Неначе виконав певну складну роботу.
— Ти досить вчасно їдеш до нас, — продовжував він, неначе це було добровільно. — Ми саме поселилися. Тамара дуже вибаглива щодо меблів і всього іншого. — Він почав говорити із запалом, уже без будь-яких спогадів про неприємності. — Вона їздила аж на блошиний ринок у Халф Мун Бей, щоб придбати бар на коліщатах.
Була одна така мить, коли мені хотілося потягнутися до нього через сидіння, провести лінію між мною і чоловіком, який був моїм батьком, але ця мить минула.
— Можеш обрати станцію, — запропонував він якось сором’язливо, як хлопчина на танцях.
Перші кілька днів ми всі троє нервували. Я вставала рано-вранці, щоб застелити ліжко в кімнаті для гостей, намагаючись попіднімати на завершення декоративні подушки. Моє життя обмежувалося сумочкою на шнурку і спортивним одягом — так я намагалась існувати, щоб бути такою скромною і непомітною, наскільки це було можливо. Я думала про це, як про перебування в таборі, як маленьку пригоду для самовпевненості. Першого вечора батько приніс додому картонне відеречко морозива, зі смужками шоколаду і зачерпнув собі чималу кількість. Доки ми з Тамарою ще розколупували своє, батько вже завзято трудився над іншою мискою. Він не опускав погляду, неначе ми могли підкріпити його задоволення. Його жінки і його морозиво.
Тамара була досить несподіваною. Вона носила махрові шорти і сорочку університету, про який я ніколи не чула. Натирала ноги у ванній кімнаті якимось незрозумілим засобом, що наповнював квартиру вологістю камфори. Її мазі і масла для волосся, лаки для нігтів, поверхню яких вона розглядала, чи немає ознак дефіциту поживних речовин.
Спершу, вона, здавалось, була рада моїй присутності. Її незграбні обійми, начебто вона похмуро перейняла обов’язок бути моєю матір’ю. Проте я була розчарована. Вона була простою дівчиною, а не незвичайною жінкою, як я раніше уявляла, — все, що я вважала особливим, у ній було фактично лише підтвердженням того, що Рассел назвав би звичайною кругосвітньою мандрівкою. Тамара робила те, що й мала робити. Працювала на батька, носила костюмчики. Жадала бути чиєюсь дружиною.
Але згодом формальність швидко розвіялася, вуаль дорослості, яку вона просто якийсь час поносила, мов костюм. Вона дала мені проглянути свою стьобану сумочку з непотрібною їй косметикою і неохайними пляшечками парфумів, спостерігаючи з гордістю справжнього колекціонера. Вона наполягала, щоб я поміряла її блузку з широкими рукавами і перламутровими ґудзиками.
— Просто вона більше не в моєму стилі, — вона знизала плечима, забираючи ниточку. — Але тобі буде в ній гарно, я знаю. Будеш, як королева Єлизавета.
І мені справді було в ній гарно. Тамара розумілася на цих речах. Вона знала кількість калорій майже всіх продуктів, і декламувала це в саркастичних тонах, неначе насолоджувалася власною обізнаністю. Вона готувала овочеве вандалу. Горщечки з сочевицею, политою жовтим соусом, що мав незвичну яскравість. Рулончик з антацидами, які мій батько ковтав, як цукерки. Тамара підставляла щічку батькові, щоб він її поцілував, але відбивалася, коли він хотів узяти її за руку.
— Ти ввесь спітнілий, — казала вона. Коли мій батько побачив, що я помітила, він посміявся трохи, проте, здавалось, був збентежений.
Мій батько був задоволений, що ми були у змові. Однак іноді виходило так, що ми сміялися з нього. Якось ми з Тамарою розмовляли про «Спанкі і наша банда», і він приєднався, вирішивши, що ми говоримо про «Маленьких негідників». Ми з Тамарою глянули одна на одну.
— Це група, — сказала вона. — Знаєш, та рокенрольна музика, яка подобається дітям. — Збентежений, сирітський вираз обличчя батька знову змушував нас розсміятися.
У них був розкішний програвач, про який Тамара часто говорила, що потрібно перенести до іншого кутка чи кімнати з різних естетичних чи акустичних міркувань. Вона постійно згадувала про плани на майбутнє з приводу дубового паркету, ліплення на стелі і навіть різних рушників для посуду, проте, здавалось, її задовольняло і саме лише планування. Музика, яку вона слухала, була приємніша, ніж гул на ранчо. Джейн Біркін і її підстаркуватого чоловіка, француза, Сержа.
— Вона вродлива, — сказала я, розглядаючи обкладинку диска. Засмагле, ніжне обличчя, ці заячі зуби. Серж був огидний. Його пісні про Сплячу Красуню, дівчину, яка здавалася більш бажаною, тому що її очі були завжди заплющені. І за що Джейн любила Сержа? Тамара любила мого батька, дівчата любили Рассела. Тих чоловіків, яких я аж ніяк не могла б порівняти з хлопцями, які подобалися мені. Хлопцями з неволохатими грудьми і м’якими рисами обличчя, плямами від сонця на плечах. Я не хотіла думати про Мітча, бо це змушувало мене думати про Сюзен — та ніч відбулася ще десь, у маленькому ляльковому будиночку в Тібуроні з крихітним басейном і крихітним зеленим газоном. Ляльковий будиночок, до якого я могла заглянути зверху, піднявши дах і побачити кімнати, розділені неначе камери серця. Ліжко розміром, як пачка сірників.
Тамара була не такою, як Сюзен, у тому сенсі, що вона була простішою. З нею не було так складно. Вона не відстежувала так пильно мою увагу, не примушувала підтакувати всім її висловам. Коли вона хотіла, щоб я відсторонилася, то так і казала. Я розслабилася, що було незвичним. Проте все одно сумувала за Сюзен — Сюзен, яку я пам’ятала як сон, у якому відчиняла двері до забутої кімнати. Тамара була мила й добра, але світ, у якому вона перебувала, нагадував телевізор: обмежений, простий, світський, усе немов по поличках. Сніданок, обід і вечеря. Не було жахливого перепаду між життям, яким вона жила, і тим, що вона думала про це життя, темного рову, який я часто помічала в Сюзен, а, можливо, і в собі теж. Жодна з нас не могла відірватися на повну, проте згодом Сюзен відірветься так, що вже нічого не можна буде змінити. Я маю на увазі, що ми не зовсім вірили, що нам досить того, що маємо, а Тамара, здавалось, радісно сприймала світ як кінцеву точку. В її плани не входило робити щось інше — вона лише міняла порядок уже відомих частин, неначе життя було розширеною схемою посадки гостей.
Тамара готувала вечерю, чекаючи на мого батька. Вона здавалася молодшою, ніж зазвичай — як вона пояснила, вона вмила обличчя засобом, багатим на молочні протеїни, щоб запобігти утворенню зморщок. Її мокре волосся робило темнішими плечі завеликої на неї футболки, на
