Проби - Мішель Монтень
Щирою балачкою я спробував би пробудити в дітях душевну до мене приязнь і нелукаву любов. Цього можна легко домогтися від шляхетних та поштивих натур; якщо ж вони скидаються на диких звірів (а таких у наш час хоч греблю гати), їх треба ненавидіти і тікати від них. Мені не подобається поведенція деяких батьків забороняти дітям звати їх татом і вимагати звертатися до них поштивіше, так наче природа не досить подбала про наш авторитет. Величаємо ж ми всемогутнього Бога отцем, то чому б не давати своїм дітям так нас називати? Нерозумно і безглуздо, коли діти дійдуть літ, позбавляти їх щирого спілкування з батьками і пнутися напускати на себе у взаєминах із ними пиндючливий і неприступний вигляд, сподіваючись у такий спосіб тримати їх у страсі та послухові. Це несусвітня дика кумедія робить отців у дитячих очах занудами або, ще гірше, блазнями. Їхні діти сповнені сил, вони ладні і в огонь полізти, от їм і смішні чванькуваті й тиранічні міни хирявого та немічного старуха, схожого на солом'яного діда. Особисто я волів би, щоб мене радше любили, аніж боялися.
У старості стільки всяких немочей, вона така безрадна, що легко може будити зневагу; тож найкращий набуток, якого вона зугарна домогтися, прихильність і любов близьких. Наказ і страх — то не її зброя. Я знаю одного чоловіка, страх якого владного замолоду; то він нині вже підстарок, але й досі при здоров'ї, тільки й знає, що битися, кусатися, сипати чортами, словом, зробився всефранцузьким галабурдником. Він аж трясеться над своїм добром і знай чуває. Отже це все суцільне кумедіянство, бо вся родина змовилася проти нього. Зі шпихліру, з пивниці, ба навіть і зі скарбниці домівники виносять найкращі шматки, хоча він пильнує як ока в лобі ключів од усіх замків. Тимчасом як він скнарує і заощаджує на власній їжі, всі гуляють і напихають кендюха по закутках дому, програють і циндрять його скарби. Кожна розмова сповнена посміху з його даремного гніву та невсипущої пильності. Усі в домі завзялися проти нього. Якщо випадком якийсь служник викаже йому відданість, домівники намагаються викликати в пана підозру до цього служника, а підозрілості стариганам не позичати. Цей чоловік не раз хвалився переді мною, як він тримає в шорах родичів, як усі його беззастережно слухаються та шанують, хвалився, який знаменитий він господар!
Лиш сам він не зна ні про що.
Теренцій, Брати, І, 1, 550
Я не знаю людини, спроможної скупчити у своїх руках стільки природних і штучно виготовлених рецептів збереження влади, як він; і що ж ми бачимо: він безпорадний, мов дитина. Ось чому я обрав його як найяскравіший приклад серед багатьох інших відомих мені прикладів такої сліпоти. Чим вам не тема для схоластичних розважань: як чинити краще — так чи інак? Перед ним усі шапкують; віддають належне його авторитетові, ніхто ніколи йому не перечить. Слухають його, бояться, шанують далі нікуди. Він виганяє служника? Той прожогом пакує манатки і зникає, але тільки з його очей; у старості хода повільна, змисли такі нездалі, що служник може жити й виконувати свої обов'язки в тім самім домі бодай навіть рік і зоставатися непоміченим. А коли настане пора — йому показують листа, нібито надісланого здалеку, сповненого благань, скрухи, обіцянок виправитися, і дурисвіта прощено. Якщо господар дому залагодить якусь оборудку чи дасть письмові розпорядження, які його синашам не на руку, то їх не виконують, а потім вигадують тисячі причин на виправдання цього непослуху. Жоден лист не попадає йому прямо до рук, він бачить лише ті, які вважають за можливе довести до його відома. А як випадково він і перехопить листа-другого, то пожитку з того все одно ніякого, оскільки він завше комусь доручає читати його вголос, в листі вмент знайдеться те, чого йому хочеться: скажімо, його перепрошує той, чий лист і насправді рясніє самими образами. Словом, справи йому подаються у спотвореному, лакованому вигляді, аби лиш він тішився. Я бачив чимало родин, де довго, а то й постійно, лише з деякими одмінами, справувалися таким побитом.
З давніх-давен жінки схильні противитися чоловікам. Вони хапаються обома руками за всякий привід для суперечки; благенької вимовки стає їм для цілковитого виправдання. Одна моя знайома добряче обкрадала мужа, аби (як зізналася вона сповідникові) щедріше обдаровувати старців. Хто повірить у таке побожне марнотратство! Будь-яке сподобне чоловікові ведення господарства видається їм нездалим; їм конче треба або хитрощами, або ґвалтом, але завше підступно узурпувати владу, аби воно набуло в їхніх очах позірної ваги та привабливості. Коли (як у наведеному прикладі) влаштування якоїсь справи йде на шкоду горопашному дідові й водночас на користь дітям, вони хапаються за цей останній аргумент і дають волю своїй пристрасті, змовляючись проти панування господаря дому. Якщо сини у нього дорослі й у розквіті сил, вони легко з'єднають на свій бік, батогом чи медяником, і шафаря, і скарбника, і решту челяді. Якщо сірома вдівець чи бездітний, він потрапляє в халепу не так легко, так вже як ускочить, то доля його ще тихіша й ганебніша. Катон Старший сказав свого часу, що скільки у тебе слуг, стільки й ворогів; зважте, враховуючи різницю у чистоті моралі його часів і наших, чи не хотів він застерегти нас, що у нас стільки ж ворогів, скільки жінок, синів і слуг? На щастя для збудь-віку, його рятує здатність багато чого не помічати, не усвідомлювати і легко піддаватися ошуканству. А що з нами сталося б, якби ми пробували гарикатися, надто в наш час, коли судді, покликані розв'язувати наші позови, зазвичай тягнуть руку за дітьми, а отже, не бувають безсторонні. У разі, якщо саме дурисвітство лишається для мене непоміченим, я принаймні добре бачу, що мене легко
