Кар’єра Никодима Дизми - Тадеуш Доленга-Мостович

— Спасибі, йому не гірше.

— Ви знайомі з Понімірським? — зацікавилася панна без брів.

— Ще б пак! — відказав Никодим. — Це мій товариш з Оксфорда.

Почалася розмова про родину Понімірських, яку всі тут добре знали. Обізвався й депутат Лясковницький.

— Яка страшна трагедія цього дому! Видали дочку за якогось лихваря, як там його?..

— Куницький, — підказав Никодим.

— Такі нерівні подружні зв’язки, — вів далі депутат, — позбавляють нас…

— Пане депутате, — перехопила княгиня, — даруйте, що перебиваю, але я хотіла спитати… — І, коли Лясковницький підійшов до неї, прошепотіла: — Майте на увазі, що пан Дизма, кажись, родич Понімірських.

Тим часом зайшла мова про пані Пшеленську. Баронеса твердила, що пані Пшеленській безперечно минуло вже п’ятдесят, а добродій з моноклем запевняв, що їй немає ще й сорока п’яти. Никодим визнав за доречне спростувати:

— Пані Пшеленській тридцять два роки.

Всі здивовано глянули на нього.

— Звідки ви знаєте, пане президент? — спитав лисий граф. — Чи не малувато це?

— Ну що ви, — обурився Дизма. — Я точно знаю. Мені казала сама пані Пшеленська.

Він мовив це з щирою вірою і вельми здивувався, коли знову усі зайшлися реготом, а пані Конецьпольська вдесяте повторила, що він «злюка».

Хоч Дизма вже й оговтався в цьому товаристві, а проте відчув велику полегкість, коли побачив Яшунського. Перепросивши, рушив до нього. За хвилину обидва вже стояли біля вікна, і Яшунський розповідав якийсь анекдот.

— Незвичайна людина, — мовив депутат Лясковницький.

— З ким він там бесідує? — спитала сивувата дама.

— Ах, так. Цей президент Дизма… Видно, що навіть під час легкої гутірки обмірковує важливі справи. Дуже цікавий тип.

— Тип державного діяча, — безапеляційно закінчив депутат.

— Дуже цікавий, — докинула панна з повискубуваними бровами.

— Чи він справді з курляндських баронів? — поцікавилась сивувата дама.

— Авжеж, — потвердив Лясковницький, який вважав себе за знавця геральдики. — Безперечно.

— Він цілковито comme il faut[28], — мовила княгиня.

Додому Никодим повернув рано. Лежачи в ліжку, обдумував свої успіхи на прийомі у князя Розтоцького. Він познайомився з усією найвищою аристократією, і вона приймала його так шанобливо. Дістав кілька запрошень на різні дні. Збирався занести їх у записник, бо постановив відвідати якнайбільше знатних домів. Зашкодити це йому не зашкодить, а допомогти може.

Власне кажучи, думка про аристократію у Никодима склалася не вельми висока.

«Глупаки, — мислив він, — лишень скажи їм що-небудь — уже захоплюються, наче ти Америку відкрив».

Це не означало, що Никодим намірявся змінити тактику, завдяки якій він здобув славу маломовної людини.

Всі ці думки прогнали сон. Дизма перевертався з боку на бік, одну за одною палив цигарки і нарешті засвітив світло.

«А чи не переглянути Нінині листи?» — спало на думку.

Їх зібралося вже три великі пачки, і сливе всі навіть не розпечатані. Він знову ліг і заходився читати. В листах повторювалось одне й те саме: любов, туга, надії, прохання приїхати, ну, і скрізь довгі психологічні висновки.

Ці листи були такі нудні, що за якихось п’ятнадцять хвилин Никодим скинув їх на підлогу і погасив світло.

В пам’яті зринули жінки, які траплялися в його житті. Їх було небагато, і в душі Никодим мусив визнати, що жодна з них не зайняла у нього так багато часу, як Ніна, і про жодну він стільки не думав. Згадав про Маньку з Луцької вулиці. Мабуть, уже зовсім зійшла на пси, а може, й до білета докотилась… Шкода дівчини… Що б вона сказала, якби довідалася, що колишній їхній пожилець тепер такий великий чоловік?.. Роззявила б рота…

А ті жінки, яких Никодим зустрів у салоні князя Розтоцького…

«Ну, ті теж липнули до мене, але, правду кажучи, я б не знав, що з такою й робити… Хоча всі вони однакові. Аби тільки силу мав, то кожній здолав би дати ради…»

Засідання контрольної ради банку відкрив пан президент Дизма, по тому секретар Кшепицький прочитав порядок денний і слово взяв директор Вандришевський.

Присутні — їх було близько двадцяти душ — пильно слухали звіт, з якого випливало, що перший період діяльності хлібного банку цілком виправдав покладені на нього надії, доказом чого є збільшення обігу в сільському господарстві, закуп штучних добрив, сільськогосподарських машин, устаткування на молочні ферми тощо.

— Підвищення цін на хліб, як видно з аналізу, благотворно вплинуло на загальне пожвавлення господарського життя в країні, яка впевнено йде до ліквідації економічної кризи, завдячуючи цим геніальному експериментові нашого достойного президента Никодима Дизми та його активному керівництву сільськогосподарською політикою.

Пролунали вигуки «браво», і президент, підвівшись з місця, на всі боки кланявся членам контрольної ради.

Саме почалися докладні звіти, коли в кімнату зайшов навшпиньки кур’єр і викликав секретаря Кшепицького. За хвилину той повернув і нахилився до президента.

— Пане президенте, приїхала графиня Конецьпольська.

— Конецьпольська? Чого їй треба?

— Хоче сказати вам кілька слів. Гарненька жіночка. Попросіть директора департаменту, щоб він заступив вас, а самі вийдіть.

— Якось незручно.

— Зручно. Нічого важливого вже немає, а пропозиції приймуть без дискусії.

— Ну, добре. Тільки що їм сказати?

— Можна сказати, що ви повинні прийняти якогось етранжера