У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий - Андрій Хімко

— Чому ж? Помічала, звичайно, і не раз.

— І тобі не було мене шкода?

— Як можна, адже ти робив те, що тобі подобається, — учився! — позадкувала Леся до хвіртки гуртожитку, зарум'янившись. — Залиш мене в спокої і не приходь, хлопцям нас відвідувати не дозволяється ні в неділю, ні в будень!

— Марні слова! Якби так легко було мені тебе залишити, як ти гадаєш, то я й сам би втішився!

— То ти й є той Петро, що Гриця у вечірку втягнув?

— Даруй, забув сказати: я і є той Петро!

— Гриць тобі, як Божій Матері, голову осяює, бо ти ще й працюєш, виявляється?

— І вчуся, і працюю, і дружити з тобою хочу!

— Не маю часу і зась мені ще до того! — відкрила хвіртку дівчина.

— Бувай здорова й живи в гараздах! Згадуй мене у вільні хвилини, бо я — твоя доля! А я, не сумнівайся, молитимусь за тебе!

— Умієш молитися?

— На тебе і за тебе зумію!.. Щасти тобі! — Янчук відступив і пішов геть.

Незабаром, розпитавши Гриця, як можна попасти до дівчат у кімнату, і домовившись із ним, що на перший раз піде сам один, Янчук хизувався перед подругами, скільки мав сил, вдаючи легковажного, але й цікавого, теревенника. Оленка ним зачарувалася, бо її Гриць був надміру мовчазним. Надовго Петро не затримався, щоб не набриднути, та й за короткий час спілкування з дівчиною виніс від Лесі, як скарб, глибінь її очей, у яких боявся потонути.

Навмисно нечасті контакти з Лесею, іноді просто «привіти» через Гриця робили Петрові добру послугу, кристалізуючи на віддалі їх стосунки. Бувало він раптово перепрошував дівчину і зникав так же несподівано, як і з'являвся, лишаючи її на самоті. Мовчазній дівчині імпонувала його весела балакучість, її, надміру серйозну, поступово підкупала його безсумнівна обізнаність у питаннях навчання, вона, не маючи життєвого досвіду, відкривала для себе в його розповідях зовсім незнайомі їй досі грані життя.

Все більше подобалося Лесі, коли Гриць із Оленкою навмисне лишали їх наодинці, як Петро до томливості буквально пив із її лиця, як він казав, «плеса очей і оксамит зіниць». Та й весна робила своє! Із пробудженням природи прокидалася і в Лесі стать, чого та навіть трохи лякалася, бо була попереджена матір'ю і лише тепер зрозуміла, про що.

Рокований вплив на Лесине серце справив вечірній похід учотирьох на «Віденський вальс». Квитки в кінотеатр Петро роздобув у Юри — «через не можна», що справило відповідне враження на дівчину, перед сеансом Лесю лірично налаштувала естрадна музика у фойє, нудний журнал про змагання вона заледве витримала, зате під час сеансу особливо розчулено сприймала події кінокартини, у новому для неї збудженні сидячи впритул із хлопцем, який, як знала, був у неї закоханий, зачаровувалася його близькістю, дивувалася його надзвичайній чемності і чуттєвій обережності, які електризували її.

Після кінокартини Петро з Лесею довго сиділи наодинці на якійсь лавочці в тихому завулку, хлопець тримав її долоні у своїх — теплих і ласкавих, а потім уперше обняв її стан і поцілував у вуста, збудивши в ній досі незнаний трем не лише серця, а й тіла. Штраусів вальс ніби продовжував звучати, а до нього долучалися скрегіт жабок і тривожні скрики вивільги у нічній тиші під Янчукові оповіді цікавих історій...

Надалі майже регулярні в неділю денні і щодня вечорові походи Лесі й Петра у міські парки й затишні сквери чи в Діброву та на береги Дніпра ставали все тривалішими, часом і досвітковими. Вони зближували, зріднювали і спаювали обох так, що Леся навіть із матір'ю, з якою була досі сокровенно відвертою, стала тепер не такою щирою, вражаючись тим, як гріхом.

Батьки дівчини, Манжі, мали її одиначкою, були досить заможною родиною, мешкали геть на околиці міста у добротному домі із садком, пасікою і чималою грядкою, що забезпечували їх добробут, хоч і вимагали копіткої праці. Ще вони мали обійстя в селі, нещодавно наново перебудоване, де Леся перебувала влітку на гостинах у своєї богомільної бабусі, яка смертельно любила онуку і по-можливості ростила її при собі.

Так як до технікуму, в який дівчина поступила учитися, їй було ходити далеченько, а в засніжені зими — тяжко і навіть неможливо, дуже практичний її батько «замедив» завгоспа, і той поселив Лесю у двомісну кімнату гуртожитку, яка була призначена лише для студентів старших курсів і одружених. Восени й навесні по неділях Леся часто ходила ночувати додому, але тепер, познайомившись із Янчуком, під приводом наближення сесій і перевантаження від навчання, викроївши часину на відвідини дому вдень, Леся вертала на ніч у гуртожиток.

Батько дівчини працював начальником цеху закрійників на фабриці готового одягу, ще й дома господарював, тому дочці приділяв мало уваги, зате мати знаходила час, щоб навідувати Лесю. У дівчини вже виробилося передчуття, коли саме мати може заглянути до неї, тож того дня Леся або не зустрічалася з Петром, або лишала подрузі Оленці версію, яка б правдоподібно пояснювала її відсутність, наприклад, «наполегливо вчить уроки у бібліотеці технікуму і в гуртожиток повернеться пізно». Леся тепер дивувалася сама собі — настільки дорослою і досвідченою вона стала.

Дівчина радо зустрічалася із Петром, коли в нього, неймовірно завантаженого, викроювалась вільна часина, і вже не лише врешті довірливо приймала його ласки десь на самотині у відлюдді, а й сама пробувала ласкати, як казала, «свою долю» і цілувати навіть за цікаво проведений час чи за чергового вірша, написаного ним їй чи й не їй і прочитаного вперше. Звичайно, що більше дівчина пізнавала хлопця, то більше прив'язувалася до нього, що більше помічала в його поведінці надзвичайну ощадливість до її цноти, то більше повністю довірялася йому, при тому усвідомлюючи приваби обох статей, як супровідні прояви в коханні.

Збагнувши свої найбільші принадності для хлопця, Леся іноді розпускала коси і бавливо купала в них його лице й руки, п'янячи специфічним їх запахом. Якоїсь неділі те її бавлення під горою на вузькому, від усього світу схованому скісочку піску, довело Янчука до нестями — він говорив їй віршами такі палкі слова, яких вона досі і не сподівалась ні від кого почути.

— Природо всесильна! Боги всемогутні! Дайте отаку ж чарівно-прекрасну душу моїй обраниці, щастя і гаразди, як ви дали їй тіло у вроді, нагородивши мене можливістю доступу