Дім, в якому… - Маріам Сергіївна Петросян

— Егей, допоможіть! — долинув з-за ящика задиханий голос. — Мені самому його не проштовхнути!

Вовк і Горбач затягли ящик. У двері він проліз тільки боком. За ящиком знайшовся одягнений у зимову куртку Смердючка, який притискав до грудей розпухлий наплічник. На його голові красувалася смугаста шапочка.

— Ось я скільки всього привіз, — сказав він гордо. — Дивіться... — тут Смердючка побачив заплакане обличчя Стрибунця й замовк. Потім почервонів. Дуже повільно, починаючи з величезних вух.

— Ага, — сказав він. — Ага, — і зняв із голови різнокольорову шапочку. — Зрозуміло.

— Що тобі зрозуміло? — грубо запитав Вовк. — Пролазь і закривай двері, бо інакше сюди ціла Мотлохівня збіжиться.

Смердючка закліпав.

Горбач обійшов ящик і постукав по ньому.

— У тебе тут що, меблевий гарнітур?

Красуня зазирнув у нього зверху.

— Ой, там трактор, — здивувався він.

— Не трактор, а соковитискач, — образився Смердючка. — Я його сам зробив. Дуже корисна в господарстві штука.

Стрибунець витер мокрий ніс об коліно й посміхнувся.

— А це що? — Горбач виловив страхітливу на вигляд залізну конструкцію.

— Капкан, — скромно відповів Смердючка. — Його я також сам сконструював.

— Теж дуже корисна в господарстві річ, — пожартував Сліпий. Він підійшов до ящика. Вовк і Горбач занурювалися в нього, виймаючи щоразу нові й нові речі. Красуня нічого не чіпав, тому що боявся зламати. Сліпий обмацував те, що клали на підлогу.

— Чайник, — пояснював Смердючка. — Ванночки для фотографій. Набір інструментів. Опудало рогатої гадюки. Розкладна вішалка. Гітара...

— Е, — перебив його Вовк. — Ти вмієш грати на гітарі?

Смердючка почухався й подивився в стелю.

— Взагалі-то ні.

— Тоді звідки вона у тебе?

— Прощальний подарунок сусідів по кімнаті.

— Зрозуміло. Забрав усе, що зміг. Там хоч що-небудь залишилося?

Смердючка зітхнув:

— Тумбочки та ліжка.

Він винувато похилив голову. Стрибунець і Горбач засміялися.

— Зрозуміло, — сказав Вовк. — Уранці за цим ящиком прийдуть.

— Не прийдуть, — твердо сказав Смердючка. — Нехай тільки спробують. Я попередив, що коли так — негайно до них повернуся.

Горбач послизнувся на капкані та сів у салатницю. Стрибунець скорчився на ліжку. Вовк попередив:

— Е, мені не можна багато сміятися, чуєте?

А потім були тільки сміх і стогін, і навіть Сліпий сміявся, а найпронизливіше заходився Смердючка.

— Він повернеться! Шантажист! Сусід по кімнаті!

— Ви не додивилися! — кричав Смердючка. — Там іще багато всього!

Вони застогнали від реготу, аж ліжка затряслися.

Раптом Вовк випростався і сказав:

— Шшш... чуєте?

Вони замовкли — й почули тишу. Тишу Мотлохівні, яка напружено вслухалася в їхні веселощі.

На гітарі Смердючка грати не вмів, зате вмів на губній гармошці й знав дев’ятнадцять пісень, веселих і сумних. Він зіграв їх усі. У ящику виявилося ще багато цікавого. Наприклад, павутина дротиків, у якій заплутався Горбач.

— Сигналізація, — пояснив Смердючка, розплутуючи Горбача. — Із сиреною.

— Цікаво, — сказав Вовк. — Корисна в господарстві річ. Для нас — і взагалі незамінна. Треба її встановити.

Вони почали встановлювати. Після того, як двері зверху до низу обплутали дротами, і на них стало страшно дивитися, виявилося, що сирена не працює.

— Нічого, — безтурботно зауважив Смердючка. — Де-небудь обрив, напевно. Я потім подивлюся.

Провали Смердючки Стрибунець переживав болісно. Але сигналізація виявилася єдиним провалом. Капкан працював. Це з’ясувалося, коли Сліпий на нього наступив. Соковитискач теж працював. Вішалку встановили в кутку, і вона витримала дві куртки й один наплічник. Смердючка дуже старався справити гарне враження. При кожній зручній нагоді він повторював, що все може робити сам, і кидався це доводити, вивалюючись з візка й жваво повзаючи по кімнаті. Він показав, як уміє сам залазити на ліжко й у візок, і навіть спробував підкорити підвіконня, але зірвався. Потираючи синяк на підборідді, він виразно подивився на Стрибунця. «Бачиш, як я стараюся?» — промовляв його погляд.

Вовк подався на своє ліжко з гітарою та намагався грати — без особливого, зрештою, успіху. Красуня сидів перед соковитискачем і розглядав своє відображення в його блискучому боці. Сліпий біля стіни підслуховував Мотлохівню, тримаючи навзвис забиту капканом ногу. Коли Смердючка поїхав у туалет, після довгих запевнень, що «в цих справах йому допомагати ну абсолютно не потрібно», Горбач сказав Вовкові:

— Цей Смердючка — непоганий хлопець. І чого всі проти нього так виступають? Кажуть, нікого підлішого від нього в Домі немає. А він хоч куди.

— Так, — сказав Вовк, погладжуючи гітару. — Він нічого. Симпатичне хлопча, яке трохи захоплюється шантажем. Зловив Сліпого в капкан, гепнувся з підвіконня, абсолютно випадково зжер чотири чужі бутерброди з сосисками...

— Він був голодний, — заступився за Смердючку Стрибунець. — Він на обіді не був.

— Я теж не був, — зітхнув Вовк. — Хоч якщо завтра ніхто не прийде за цією гітарою, я готовий згодувати йому ще два обіди.

Стрибунець заспокоївся. «Добре, що Смердючка здогадався прихопити гітару, — подумав він. — І добре буде, якщо завтра за нею не прийдуть».

— Де б то роздобути апельсин? — жалібно запитав Красуня. — Або лимон? Або ще що-­небудь, що можна вичавлювати? — він обережно помацав кнопку пуску на соковитискачі — й тут же відсмикнув руку. Він дуже боявся його зламати. Усе, чого він торкався, ламалося ніби саме собою.

— Спортсмен свариться з сіамцями, — повідомив Сліпий. — Вони хапнули в нього журнал з голими тітками.

— Так, — сказав Вовк. — Моральне обличчя хлопчика надриває серце. А ти — наче прослуховуючий пристрій, Сліпий. Про Смердючку вони ще не знають?

Сліпий стріпнув волоссям:

— Ні. Але гармошку вже почули.

Смердючка повернувся. Прилаштувався біля дверей і, тихо насвистуючи, почав копирсатися в дротиках сигналізації.

— Де б то роздобути апельсин? — запитав Красуня. — Або хоча б мандарин. Не знаєте?

— Де б то роздобути самовчитель гри на гітарі? — запитав Вовк. — Як думаєте, може, в Лося знайдеться?

Пронизливе завивання сирени підкинуло всіх у повітря. Красуня затиснув вуха. Сирена надривалася дві хвилини, потім стало тихо.

— Працює! — радісно повідомив Смердючка, витріщаючи на всіх величезні й нахабні очі.

Ідучи на сніданок, вони залишили сигналізацію ввімкненою, а біля дверей поставили замаскований капкан.

— Може, коли ми повернемося, в ньому вже хтось буде, — сказав Горбач.

В їдальні присутність Смердючки за їхнім столом викликала скандал. Спортсмен демонстративно відсів якомога далі, зграя наслідувала його приклад. Довгий стіл молодших ходячих розділився посередині безлюдною смугою.

Навіть старшокласники це помітили.

— Погляньте, в малявок розкол, — сказав старшокласник Кабан.

— Підростають, — зневажливо зауважив Кульгавий. — Стають таким же лайном, як і ми.

Молодші, краєм вуха почувши цей обмін думками, гордо випростались і почервоніли. Старші порівняли їх із собою!

Візочники спідлоба розглядали Смердючку.

Смердючка сяяв і свинив навколо своєї тарілки.

Повертаючись з їдальні, Стрибунець зупинився біля щита з оголошеннями. «Розлучення». Вечірній сеанс. 2 серії. Значить, увечері, о десятій, нікого, крім Сивого, не буде. Стрибунець побіг наздоганяти своїх.

Смердючка попросив дозволу намалювати що-небудь на стіні. Вовк витягнув банки з фарбою й виділив йому куток. Смердючка малював довго. Олівцем, потім гуашшю — до самого обіду його не було чутно, тільки з малювального кута долинали зітхання та шурхіт, які свідчили про муки творчості.

Вовк роздобув у когось самовчитель