Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

Сяючи цілим обличчям, Грушевський підсунув через стіл Шептицькому купу телеграм від військових частин, що вимагали українізації, і поінформував, що він вирішив у найближчому часі скликати український військовий з'їзд — з представників національних рад, утворених вже по всіх фронтах. З'їзд мав вимагати від Тимчасового уряду широкої українізації частин та передислокації їх на Україну.

— Ми матимемо тут, у гарнізонних постоях великих міст України, своє національне військо! — патетично вигукнув Грушевський на завершення свого повідомлення. — І це дасть змогу Центральній Раді спертися на збройну силу для виборення своїх домагань!

— Цілком слушно! — дав і своє схвалення Шептицький. — Одначе поправніше було б передислокувати українські частини не в тилові гарнізони, а на позиції Південно–Західного та Румунського фронтів і вимагати від Тимчасового уряду найменувати цей фронт — українським.

— А! Так, так! — погодився Грушевський, гірко жалкуючи, що така думка не спала йому. — Це буде дуже поважно: український фронт! — Раптом він схаменувся. — Але ж, графе, чи ж ви за те, щоб українське військо активно діяло проти австро–німецького блоку?

— Аж ніяк! — спокійно відказав Шептицький. — Але ж зібрана в кулак армія буде міцнішою підпорою Центральній Раді. Прецінь, водночас цей же фронт може виявитись небоєздатним, якщо проти нього з тамтого боку стоятимуть теж… українські частини. Навіть святе Євангеліє, пане професоре, говорить, що брат на брата…

— Цілком слушно! — поквапився дати своє схвалення і Грушевський. — Я саме про це й думав у подальшому. Ви маєте на увазі наш легіон «Січових стрільців»?

— Не тільки, пане професоре. Я маю також на увазі і ваші, тобто наші «Сині жупани».

Шептицький мав на увазі дивізію так званих «синьожупанників» — друге, після легіону «галицьких січових стрільців», українське військове формування, утворене «Союзом визволення України» та окроплене благодаттю з кропила галицького митрополита ще перших днів війни.

Дивізія «синьожупанників» іменувалась так тому, що всі її солдати та офіцери були зодягнуті в сині, запорозького крою, жупани та шаровари і в високі смушеві шапки з синім верхом та золотою китичкою на кінці, — як з малюнка до ілюстрованої історії України, по розділу сімнадцятого віку.

Сформовано дивізію «синьожупанників» — німецьким генштабом і на території Німеччини, в німецьких містах Зальцведелі, Вецларі та Міндені Ганноверському, — з українців — полонених Східної, російської, України. Під керівництвом німецьких інструкторів полонені відбували постійну муштру, а в «просвітах», організованих на території таборів, провадилась широка пропаганда за відокремлення України від російської держави.

— Мушу поінформувати пана професора, — додав ще Шептицький, — що від дня вибуху революції в Росії та появлення, отже, близької перспективи на українську акцію, з полонених українців по австрійських концтаборах у Фрайштадті, Раштадті, Йозефштадті та Терезієнштадті австрійський генеральний штаб також почав формувати подібні дивізії. Козакам справляється гарну одежу сірого кольору: жупани, шаровари та кепі–мазепинки. Отже, маємо ще «сірі жупани»! Таке опертя з Заходу дістане український фронт, якщо Центральна Рада спроможеться його утворити… Звичайно, тут, у столиці, для безпосереднього підпертя Центральної Ради годилося б мати спеціальну військову частину…

— О! — зразу відгукнувся Грушевський, зрадівши, що може нарешті похвалитися і собі. — В Києві таку частину вже сформовано, любий графе! Три тисячі двісті багнетів!

— Коли?

— Щойно! — Грушевський поглянув на дзиґарі. — Чотири години тридцять хвилин тому.

Така військова точність мала справити особливий ефект.

І справді, Шептицький був зіритований. Вірна католичка Софія погано виконувала свої обов'язки при православному голові Центральної Ради. Суворий пастир накладе на неї тисячу поклонів перед фігурою непорочної Діви Марії! В своїх інформативних сповідях душпастиреві вона нічого не дописувала про такий… демарш.

Тимчасом Грушевський смакуючи інформував докладно:

— Пополудні, на Сирці, де знаходяться казарми для маршових батальйонів фронту, відбулося це виключної ваги національне свято утворення української національної армії. Я не був присутній на святі. Пан граф розуміє, звичайно, що моя присутність, як голови Центральної Ради, була б — не політичною. Адже, про око людське, утворення цієї частини повинно виглядати як самостійне волевиявлення самих вояків, — щоб ніхто не міг закинути, що це відбулося під тиском Центральної Ради. Добровільний київський військовий клуб імені гетьмана Полуботка, за моїм дорученням, певна річ, повів між солдатів та старшин маршових батальйонів, яким прямувати на позиції, агітацію за те, щоб на позиції не йти, а залишатися тут, у Києві, оголосивши себе полком гарнізонного постою — для оборони столиці рідної неньки. Полк прибрав собі найменування — «Перший український полк імені гетьмана Богдана Хмельницького».

— Чудово! — схвалив Шептицький блискучу ініціативу Грушевського. — Але чому — імені Богдана Хмельницького? Чи пан професор змінив свою думку? Адже в своїх наукових студіях пан професор плямує гетьмана зрадником за те, що приєднав Україну до Росії? Поправніше було б найменувати полк іменем гетьмана Мазепи, що є символом самостійності України!

— Це було б зовсім не політично, любий графе! Потрібно обманити підозрілість Тимчасового уряду! Я