Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

— Коли?

— Сьогодні я мав балачку з представником Франції на Україні, мсьє Енно. Ввечері він виїздить до Парижа з текстом інтерпеляцій, які я подав урядові Франції.

Поволі, смакуючи, Грушевський розповів Шептицькому про зміст розмови з Енно, дещо змінивши її стилістичну форму — в той спосіб, що не Енно ставив йому запитання, а він сам формулював домагання Центральної Ради перед урядом Франції.

Шептицький вислухав уважно і вдумливо — добре розуміючи, що стилістичну побудову слід сприймати інакше.

— Тим паче! — резюмував він. — Раз Франція виказує такий інтерес, ми повинні невідкладно мати в Парижі нашого, нехай тимчасового і неофіціального, представника. Я пропоную, пане професоре, доручити зв'язок з французьким та італійським урядами пану Тишкевичу. Пан професор повинен його добре знати: це відомий хлібороб на Київщині.

Грушевський відсахнувся:

— Але ж, графе, добродій Тишкевич був у Франції дипломатом царського уряду і відставлений Тимчасовим урядом!

— То й добре: отож він не тягтиме руку за Тимчасовим урядом, а навпаки, жадатиме зробити йому капость!

— Але ж ми анонсуємо демократичну Україну, а добродій Тишкевич — великий поміщик!

— Зате він — український патріот. Ще п'ятнадцятого року, при початку війни, як відомо пану професорові, саме він, у згоді з Ватиканом, подав таємну інтерпеляцію урядові його величності англійського короля про жадання українців відділитись від Росії.

— Але ж він — католик!

— Я теж — католик, прошу пана професора, — мовив Шептицький, смиренно потупивши очі.

— Пробачте, панотче, але чи ж високо стоятиме авторитет дипломата–католика на православній Україні?

— Зате він високо стоятиме на греко–католицькій Україні, і це сприятиме зближенню обох Україн.

— Але ж він — граф!

— Я теж, прошу пана професора, в мирі — граф. — Шептицький знову скромно потупив очі.

— Вибачайте, графе, я нічого поганого на думці не маю, — знову спік рака Грушевський. — Але ж не рівняти особу такої національної популярності, як ви, до звичайного… гм, поміщика. Вибачайте, але я хотів сказати, що коли в наш революційний час збігається в одній особі, що вона, ця особа, і цареві служила, і католик, і поміщик, і граф, то… — Грушевський заплутався і тому вдався мерщій до радикального виходу із незручного становища, в яке потрапив. — Словом, ви мене переконали, я згодний. — І він поквапився перейти далі. — А кого ж нам призначити до Англії?

— Князя Трубецького. Князь Трубецькой, — додав Шептицький, щоб наперед допомогти співбесідникові не потрапити знову в конфуз, — теж був царським дипломатом і абшитований Тимчасовим урядом, теж поміщик і теж… княжої фамілії, одначе він — православний! І має всі ті, корисні для нас, якості, що й граф Тишкевич: почуває себе як риба у воді в позалаштункових дипломатичних комбінаціях.

— Але ж, — змолився Грушевський, — він же росіянин, кацап, ще й старовинного боярського роду!

— Зате він одружений з українкою, добре відомою вам дочкою київського миловара Ралле. В петербурзьких аристократичних салонах я неодноразово зустрічався з чарівною панією Трубецькою, і ми багато згадували Київ. Княгиня Трубецька не може забути київських контрактів і особливо нудьгує за медівниками з крамниці на Прорізній «Ось Тарас із Києва». Княгиня Трубецька, уроджена пані Ралле, стала однією з моїх симпатик. Нещодавно вона прийняла католицький обряд…

— От бачите! Вона вже перевернулась на католичку!

Грушевський ухопився за голову, та Шептицький, щоб покінчити з забарною дискусією, поважно підсумував:

— Не забувайте, пане професоре: у Франції та Англії ставлення до колишньої царської Росії було незрівнянно кращим, ніж до нинішньої Росії, революційної. Отже, колишні російські, царського корпусу, дипломати мають у вищих англійських та французьких сферах велику прихильність. Те, що ми користатимемо з їхніх послуг, викличе в західноєвропейських колах щиру симпатію до нашої справи. Зважте на це. Війну ще не закінчено, російська армія…

— От–от, армія, графе! Саме про це нам з вами і треба поговорити особливо серйозно! Хочу вас поінформувати…

— Зараз перейдемо до проблеми армії, пане професоре, але як будемо з дипломатичним представником до Англії?

— А хіба що? — здивувався Грушевський. — Ми ж договорилися вже, що — Трубецькой!

Розмова перейшла до армії.