Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

Незадовго перед тим відбулась і друга поїздка графа Шептицького до Києва — кафедральний костьол невимовної готичної краси був уже побудований. Мило було завітати і в Бородянку з куріпками, кроншнепами та вальдшнепами, до старого друзяки, російського графа Шембека, австрійський брат якого дістав тимчасом червону кардинальську мантію.

Одначе справедливість вимагає відзначити, що Шептицький не був присутній при освяченні нової київської кафедри на Великій Васильківській. І взагалі отець–єзуїт прибув на територію Російської імперії не в душпастирській сутані, а… в світській одежі. Він знову вирядився в смокінг — і став зовсім на себе не схожий. Втім, і паспорт був у нього… на чуже ім'я.

Справедливість вимагає відзначити також, що ця нікому не відома особа… необачно загубила свій фальшивий паспорт через проріху в кишені смокінга і була вислана царською поліцією за межі Російської імперії…

Саме цей казус і мав, очевидно, на думці Шептицький, згадавши про сакраментальність обставин при відвідуванні древньої столиці України.

Слідом за Грушевським Шептицький теж поглянув на дзиґарі в кутку.

— Мені залишилося гостювати у вас, шановний пане професоре, ще цілу годину. Про найважливіше ми встигнемо домовитись. Одначе в подальшому виникне ще чимало справ, і ми обоє потребуватимемо постійного контакту. Тому нам потрібна буде людина, яка б могла підтримувати між нами щирий зв'язок. Прошу запам'ятати: Київ, Дарниця, місце постою бельгійських авіаторів, що діють у складі російської армії, — капелан частини, парох тернопільської кафедри до війни, отець з ордена редемптористів Франц Ксаверій Бонн. Можете, пане професоре, цілковито покластися на отця Франца Ксаверія: мій особистий друг, прихильник нашого національного відродження, щирий український патріот.

Грушевський здивовано звів брови:

— Бельгійський чернець і — український патріот? Не лізе у ворота, пробачте, графе…

— Прошу, не дивуйте, пане професоре! Бельгійський орден ченців–редемптористів вже віддавна спрямований для ширення слова Божого на землях України та Білорусії. Тому й провадимо нині, поруч з заокеанською еміграцією українців з Галичини, ще й еміграцію до Бельгії: в Брюсселі та Льєжі нині маємо наші національні колонії. Вважайте, пане професоре: нинішній намісник Бога на землі папа Бенедикт п'ятнадцятий є великим прихильником греко–католицької церкви і вважає всіх українців своїми чадами. І ми від щирого серця кажемо про папу Бенедикта, що він «наш український папа». Незважаючи на вашу… гм, сказати б — академічну неприхильність до унії, можете рахувати, пане професоре, на його всебічну допомогу, особливо в милих вашому серцеві культурних заходах — і людьми і грішми…

Шептицький мав рацію: папа Бенедикт п'ятнадцятий особливо цікавився українськими справами. Крім старої української семінарії при Ватикані, яка існувала з тисяча вісімсот вісімдесят сьомого року, — папа Бенедикт тисяча дев'ятсот сімнадцятого року заклав ще й другу українську семінарію з окремим російським відділом: католицькі місіонери мали рушити з словом Божим на терени України й Росії, тільки закінчиться війна. Водночас — поки війна ще не закінчилась — щедротами папи Бенедикта екіпіровано під егідою італійського уряду і збройний загін з полонених галичан.

Справи католицької церкви і справи українського відродження так тісно переплітались у діяльності митрополита, що годі було й збагнути, що для нього — мета, а що — тільки засіб задля досягнення мети.

Грушевський тішив себе думкою, що метою для митрополита є українська державність, а католицька церква — зручний засіб для досягнення цієї мети.

Наче на підтвердження цього, Шептицький казав далі:

— Певний, пане професоре, що ви поділяєте мою думку: на шляху творення молодої держави не останнім є забезпечення зв'язків з державами могутніми. Чи не заперечуватимете ви, пане голово, коли налагодження взаємин із Німеччиною та Австро–Угорщиною, — щоб полегшити вам вашу багатогранну клопітну діяльність, — я тимчасом переберу на себе? Звичайно, в постійному з вами порозумінні?

Грушевський кивнув: саме цього і потрібно було від Шептицького, — в разі невдачі, неуспіх завжди можна буде скинути на нього, а самому залишитись святим та Божим.

Шептицький відповів на кивок Грушевського чемним поклоном, з виразом подяки за високе довір'я.

— Але маймо на увазі, пане професоре: Україна досі, на жаль, ще входить до складу Російської держави, а Росія веде війну в союзі з Францією та Англією. Отож, доки міждержавна ситуація не зміниться, Центральна Рада, певна річ, буде домагатись перед Францією та Англією визнання прав України на державність. Таким чином…

— Щодо цього, — мовив недбало Грушевський, — то я вже вжив деяких заходів: з Францією я вже нав'язую дипломатичні зв'язки…

— Прошу? — вкрай здивувався Шептицький.

Розрахунок Грушевського — ошелешити свого спільника і суперника