Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А - Айн Ренд
Доктор Ферріс кивнув, повільно відійшов від мікрофона і вмостився на своє місце на лавці поруч з доктором Стадлером.
Молодший, трохи грузький, чоловік підійшов до щита управління — і в очікуванні звів погляд на містера Томсона. Містер Томсон якусь мить дивився отупіло й збентежено, ніби щось вислизнуло з його уваги, та нарешті Веслі Моуч нахилився до нього і прошепотів щось на вухо.
— Контакт! — голосно проказав містер Томсон.
Доктор Стадлер не міг стежити за граційними, хвилеподібними, жіночними рухами руки доктора Блоджета: як той опускає перший важіль на щиті, потім — наступний. Він підняв бінокль і поглянув на ферму.
Щойно сфокусувавши лінзи, він побачив козу, яка натягувала свого ланцюга, спокійно намагаючись дістати високий сухий чортополох. Наступної ж миті коза здійнялась у повітря, її перевернуло, ноги витягнулися вгору, нервово смикаючись, а потім вона просто впала на купу з семи інших кіз, що смикались у конвульсіях. Коли докторові Стадлеру вдалось у все це повірити, гора кіз уже не ворушилась. Одна нога стирчала з нерухомої маси, негнучка, мов жезл, але чомусь тремтіла, наче від сильного вітру. Ферма розлетілася на друзки і впала, а слідом посипався гейзер цегли з димаря. Трактор сплюснуло, як млинець. Водонапірна вежа тріснула, її рештки посипалися на землю, тимчасом як колесо продовжувало описувати в повітрі криву, ніби неквапливо насолоджувалося польотом. Сталеві балки й бруси новозбудованих риштувань розлетілися, мов картковий будинок від подиху. Все це сталося так швидко, так невблаганно, так просто, що доктор Стадлер не відчув навіть жаху — він узагалі нічого не відчув. Ця реальність була йому знайома: царина дитячих нічних жахів, де матеріальні об’єкти розчинялися від єдиного злісного бажання.
Стадлер відняв бінокль від очей. Тепер він дивився на порожню прерію. Ферми не було, попереду не виднілося нічого, крім темної смуги, схожої на тінь від хмари.
З верхнього ярусу пролунав єдиний пронизливий крик — якась жінка зомліла. Стадлер здивувався, чому це вона закричала аж тепер, а не відразу після того, що сталося, — і тільки тоді усвідомив, що з моменту, коли опустився перший важіль, не минуло й хвилини.
Він знову підняв бінокль, сподіваючись чомусь, що побачить лише тінь від хмари. Але матеріальні предмети — гора сміття — досі були на місці. Він обстежив поглядом руїну, і раптом зрозумів, що шукає поглядом козеня. Та не знайшов його. Нічого там не було, крім купи сірої шерсті.
Опустивши бінокль і обернувшись, Стадлер побачив, що за ним спостерігає доктор Ферріс. Тепер він був упевнений, що протягом усього випробування Ферріс не зводив з нього очей; сам він не дивився на мішень, а стежив, чи він, Роберт Стадлер, витримає дію променя.
— Ну, от і все, — оголосив опецькуватий доктор Блоджет у мікрофон вкрадливим тоном адміністратора універмагу. — В цій будівлі не залишилося жодного вцілілого цвяха чи гвинтика, так само, як не вціліла жодна кровоносна судина в тілах тварин.
Юрба шелестіла, засмикалася, збуджено перешіптуючись. Люди перезиралися, невпевнено підіймалися і знову сідали на свої місця, прагнучи будь-чого, тільки не цієї паузи. В їхньому шепотінні проступала тамована істерика. Здавалося, вони хочуть, щоб їм сказали, що про це думати.
Доктор Стадлер побачив, як з верхнього ряду зводять жінку — вона схилила голову, притискаючи до рота хустинку: її нудило.
Стадлер відвернувся від жінки і побачив, що доктор Ферріс і далі за ним стежить. Доктор Стадлер трохи відхилився, на його обличчі проступили гіркота й презирство — саме таким, на його думку, повинно було бути обличчя найвидатнішого науковця країни, — і запитав:
— Хто винайшов цю жахливу річ?
— Ви.
Доктор Стадлер поглянув на нього, не поворухнувшись.
— Це всього лише фізичне втілення, створене на основні ваших теоретичних відкриттів, — люб’язно пояснив доктор Ферріс. — Воно виникло завдяки вашим безцінним дослідженням природи космічних променів та передачі енергії в просторі.
— Хто працював над цим проектом?
— Кілька третьосортних науковців, як ви би про них сказали. Насправді в цьому не було нічого складного. Ніхто з них не додумався б до першого кроку — вашої концепції стосовно формули передачі енергії, але з нею все решта далося легко.
— А яка практична користь від цього винаходу? Якими є епохальні можливості?
— Невже ви не розумієте? Це ж неоціненний інструмент публічної безпеки. Жоден ворог не нападе на власника такої зброї. Вона звільнить країну від страху й агресії, дозволить планувати майбутнє у цілковитій безпеці, — його голос був сповнений химерної безтурботності, це була якась безжурна імпровізація, ніби він не хотів і не намагався звучати правдиво. — Цей винахід знищить соціальні непорозуміння. Натомість сприятиме миру, стабільності та — про це ми вже говорили — гармонії. Він зведе нанівець небезпеку війни.
— Якої війни? Якої агресії? Весь світ помирає з голоду, а всі ті Народні республіки ледве зводять кінці з кінцями завдяки подачкам нашої країни — де ви вгледіли загрозу війни? Невже ви думаєте, що ті обірвані дикуни можуть на вас напасти?
Доктор Ферріс поглянув йому просто у вічі.
— Внутрішні вороги можуть бути такі ж небезпечні, як і зовнішні, — відповів він. — Можливо, навіть небезпечніші.
Цього разу його голос пролунав так, що стало ясно: тепер він зацікавлений у тому, щоб його зрозуміли.
— Соціальні системи страшенно нестабільні. Але подумайте, якої стабільності можна досягти, встановивши кілька наукових розробок у стратегічних місцях. Це гарантує державі постійний мир — вам так не здається?
Доктор Стадлер не поворухнувся і нічого не відповів. Спливали секунди, а його обличчя залишалося застиглим — здавалося, його паралізувало.
У нього були очі людини, яка раптово побачила те, що завжди, від самого початку, знала і чого впродовж багатьох років намагалася не помічати. Тепер же ця людина потерпала від конфлікту між побаченим на власні очі та здатністю заперечувати побачене.
— Не розумію, про що це ви кажете! — нарешті гаркнув він.
Доктор Ферріс усміхнувся.
— Жоден приватний бізнесмен чи жадібний промисловець не профінансував би «Проект Ікс», — м’яко і розманіжено мовив він тоном неформальної бесіди. — Ніхто не міг би собі такого дозволити. Це гігантська інвестиція без жодних перспектив матеріального
