Франческа. Володарка офіцерського жетона - Дорж Бату

— У мене не командний центр, а прямо цирк «Дю Солей» і «Метрополітен-опера» в одному, — зітхнув Баррел, спостерігаючи за фіналом вистави. — Королі драми!

* * *

Сьогодні, рівно через три години, о 10:36 EDT (в Україні 17:36), ракета Falcon9 від SpaceX із вантажним кораблем Dragon тугим вібруючим стрижнем увійде в небесну блакить, де, тремтячи від нетерпіння, його очікує Міжнародна космічна станція.

Пристрасно блимаючи зеленими та червоними вогниками, Dragon сміливо й поривчасто зближатиметься із космічною красунею, повертаючись до неї то одним, то другим бортом, демонструючи свої бездоганні боки.

Любовна гра триватиме півтори доби, після чого нарешті відбудеться «rendezvous» і пара з’єднається у глибокому солодкому екстазі.

Знаєте, чому Dragon аж півтори доби підбирається до своєї коханої МКС, а не летить до неї стрімголов?

Бо будь-який чоловік, який поважає себе і свою кохану, не вирушить на побачення прямо отак, із ходу. Ясно, що треба помитися, побритися (хоч деяким дівчатам подобається щетина), гарно вбратися. Це мінімум. Подарунки купити. Це Dragon встиг зробити ще на Землі, перед стартом.

Учора відбувся старт — і все, назад дороги немає! Двері за спиною захряснулися, кохана жде. Теж, мабуть, красу наводить. Ні, не мабуть, а точно. Їй треба все перевірити. Чи працюють батареї? Чи стабільна напруга? А тиск у герметичній капсулі? Чи грейфер чистий? Чи коректна навігація? Тяга? Двигуни орієнтації?

Отож стоїть парубок перед будинком, тупцює, в одній руці букет квітів, у другій — пляшка чогось смачного. У кишені презерва… утім, опустимо аж такі інтимні подробиці. Перевіряє, чи всі ґудзики на місці, мацає долонею, чи не стирчить волосся, яке він прилизував гелем цілий ранок…

Десь так зараз почувається й Dragon.

Заради цього красеня і ми з Франческою вийшли в суботу на зміну.

Цілу ніч хлопці й дівчата зі SpaceX випробовували всі вузли та функції корабля.

Не забуваймо, що це не перший його вояж, а вже другий, і перед запуском треба перевірити, як працюють його двигуни, чи коректна сила тяги, чи відповідають імпульси запланованій силі — тому що від цього залежить, чи акуратно Dragon підходитиме до МКС. Бо якщо ти задаєш імпульс однієї сили, а корабель рухається всупереч розрахункам, то потрібно знайти особливий алгоритм розрахунку роботи двигунів.

Зрештою, у найвідповідальніший момент МКС, як дама досвідченіша й рішучіша, візьме все у свої руки. Тобто руку. За допомогою Canadarm2 космічна красуня візьме Dragon за… хм… не буду уточняти, за що, і ніжно вставить його грейфер у свій стикувальний порт… ото еротика пішла. Ну а що? Dragon хлопець молодий, ще схибить…

Кохатимуться вони місяць, після чого Dragon і МКС, утомлені, але задоволені, розлучаться до наступного побачення.

* * *

У командному центрі грав «Щедрик». Точніше не зовсім «Щедрик», а «Carol Of The Bells» у виконанні Pentatonix. На носі Різдво, тож звідусіль лунають «Up On The Housetop», «White Christmas», «Baby, It’s Cold Outside», але всі рекорди б’є, звісно, «Carol Of The Bells». Місцева радіостанція WRCH нон-стоп почала крутити різдвяні мелодії одразу ж після Дня подяки. Я таке чув тільки на радіо «Дзвони» на Івано-Франківщині. WRCH слухав офіцер Баррел.

— Hark how the bells,

Sweet silver bells,

All seem to say,

Throw cares away! — бурмотів старший офіцер.

— Christmas is here,

Bringing good cheer,

To young and old,

Meek and the bold! [40] — підспівував йому Pentatonix.

— Щедрик щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка! — заспівав я.

Усі раптом замовкли.

— Що це за переклад? — красиво підняла чорну брову Франческа. — Це українська, я вже на слух добре розрізняю! — вона не могла себе не похвалити.

— Це не переклад, а оригінальні слова. А ось те, що ви співаєте, це якраз переклад! А точніше, навіть не переклад, а адаптація. По суті інтерпретація, — сказав я.

— Та ну тебе! — махнув рукою Баррел. — Я іще після Кейсі Цісик не відійшов, а ти мене тут Сч…щч…ссшшш… Як воно вимовляється?!

— Сшччед-ррик, — вимовила Франческа дивлячись у телефон. — Це й справді українська мелодія!

— Її написав композитор Леонтович у першій чверті двадцятого століття, — я не міг згадати точний рік.

— 1916 року, — уточнила Франческа.

— Ні, у шістнадцятому її вперше виконали в Києві, написана вона була раніше. А точніше, це аранжування, бо сама пісня дуже давня.

— Наскільки?

— Наскільки це можливо. Бо там фігурує ластівка, а ластівки прилітали навесні. А давні слов’яни святкували прихід нового року навесні.

— Що, загалом, логічно, — сказав Баррел. — Друїди святкували новий рік восени, коли все помирало і готувалося до народження. А навесні святкували Белтейн, час, коли все невідворотно змінюється!

— Отут я не в курсі, — чесно зізнався я. — Ми, монголи, святкуємо Саґаан Сар, або «Білий Місяць», із початком місячного року за дванадцятирічним циклом. І припадає це на кінець зими і початок весни.

— Отак почали пісню згадувати, а заглибились у стародавню історію! — Баррел закрутив сивий вус. — Знаєш, я чув цю пісню змалку. Вона щороку грає із кожного ящика. Але я ніколи не задумувався, звідкіля вона, — офіцер помовчав. — І Цісик я любив. Але вона завжди була для мене американкою. Дуже вродливою до того ж.

— А ви їли колиcь кемпбеллівський суп? — запитав раптом я.

— Це консервоване їдло з Джерсі?! — засміявся Баррел. — Томатний, чеддер, клем-чаудер! Та я його їв усе дитинство і юність, поки не одружився! Моя жінка терпіти його не може. Я, щоправда, й досі його їм, коли ніхто не бачить, — смак юності, сам розумієш… Хоч тепер він не той, що був раніше… А ось рисовий…

— Пам’ятаєте інсталяцію Енді Воргола? — перервав я Баррелові спогади.

— Із бляшанками?! Аякже! Це ж моя юність!

— 1962-й рік, тридцять два полотна, 51 на 41 сантиметр кожне. На полотнах — бляшанки «Campbell’s Soup» різних видів! — я чудово пам’ятав цю роботу, бо любив поп-арт.

— Стривай, — не зрозумів Баррел. — До чого тут «Carol Of The Bell»?

— Енді Воргол — русин, — я тицьнув пальцем у Закарпатську область на мапі, що висіла на стіні. Його батьки русини. А русини жили на території сучасної України і Словаччини.

— О-о-о, камон! Ти серйозно?

— Абсолютно.

— Pierogi! — продемонструвала свої кулінарні пізнання Франческа.

— Польські!

— І українські — в Україні їх також називають і «пироги», і «вареники».

— Variniki!

— Varenyky!

— Я не можу вимовляти «у» після сонорних звуків!

— Можеш! Я ж навчив тебе слову «паляниця»! «Вареники» — те саме!

— Чого ти брешеш, variniki — це равіолі, а palyanytsya — це crust!

— Я мав на увазі фонетику.

— А-а-а! — погодилася нарешті сицилійка.

— Тобі аби сперечатися!

— Ні!

— Так!

— Ні!

— Так!

— Ти самозакоханий індик! Хочеш,