Краса, що не рятує - Павліна Пулу

– Я подумав, що ми вже з вами заприятелювали…

– Що-що? – недочула Опінієва матуся, яка, на біду сором’язливого гостя, була вбрана в легкий халатик, що відкривав зорові принишклого фізика всю її красу – великі драглисті груди, які тремтіли від кожного подиху, і худі, вузлуваті в колінах ноги.

– Я подумав, що ми заприятелювали і, може б, якось… у той, у театр, чи… – мурмотів, ковтаючи склади, фізик.

– Що ви собі під носа муркочете? Голосніше! – рознервувалася матуся, не в змозі розібрати жодного слова.

Тоді фізик перелякався і втік. Він так утікав, що зашпортався і впав своєю барвистою краваткою простісінько на сходи.

– Та що це з вами таке? – кричала вслід матуся пана Опінії, і цей її крик довів бідолашного фізика до такого відчаю, що він принишк за власними дверима і розплакався з розпачу.

Сантехнік Опінієвій мамі подобався. Проте вона вважала, що така розкішна жінка варта чоловіка, що посідав би вищий соціальний щабель. А фізик їй підходив, і якби ще раз наважився зайти, то матуся пана Опінії сама запросила б його до театру. Та він не наважувався більше з’явитися в них на порозі, а матуся не мала бажання за ним бігати. Тому вона панувала над єдиною людиною, що залишилася поруч – над паном Опінією.

Батьківської любові пан Опінія не зазнав. Його татусь, як і кожен справжній лакуза, досягнув у житті висот. Спершу він одружився з донькою директора заводу, потім – розлучився і одружився з донькою мера їхнього міста, потім і з нею розлучився і одружився з донькою третьої особи в країні, а вже ставши депутатом і очоливши власну партію, розлучився і з тією, а одружився з фотомоделлю. Одного разу пан Опінія написав батькові листа і попросив автограф його дружини. Батько повівся достоту по-батьківському – надіслав рекомендованим листом каталог спідньої білизни, в якому біля еротичної фотографії його дружини-фотомоделі стояв її автограф. На цьому їхнє спілкування припинилося.

Панові Опінії на той час було двадцять п’ять, тому каталог він використав із великою втіхою для себе, проте ще далі відійшов від основної мрії – позбутися цноти.

Цнота пана Опінії була його прокляттям. Він любив скромних тихих дівчат, які й знати не знали, що таке помада. Вони перевальцем рухалися коридорами у важких корсетах власної сором’язливості, носили за собою величезні ранці з книжками та конспектами, і пан Опінія думав: «Які чудові мовчазні дівчата». Іноді він уявляв, як би було прекрасно, якби котрась із них йому віддалася, або ще краще – якби вони одружилися і жили окремо від матусі. Але не на те матуся пана Опінії його народжувала, щоб так просто відпустити. Ні. Не на те.

Мама пана Опінії любила таких, як і сама – рішучих, самовпевнених, вкритих густим шаром фарби, аби відчувалося, що дівчина має гроші на косметику. Вона приводила таких дівчат до пана Опінії, і він ціпенів від погляду їхніх густо натушованих очей, ніяковів від їхнього досконало запломбованого білосніжного сміху. Він почувався безпорадним від передчасного збудження перед їхніми розкішними декольте і гладенькими ніжками в черевичках на шпильці. Він думав, що ніколи не зможе наважитися бодай пальцем доторкнутися до такої дівчини. Вони снились йому в еротичних снах, але він усе одно панічно їх боявся. Так само, як і матусі.

Тому пан Опінія, досягнувши солідного віку, залишився цнотливим і не мав на це жодної ради. Загравати зі скромницями, які йому подобалися, він не наважувався. Від загравань матусиних кандидаток у наречені він червонів і опускав очі. Одного разу підстаркувата сусідка, якій уже було під сорок, хоча вона вдавала двадцятип’ятилітню, спробувала пана Опінію схилити до шлюбу. І пан Опінія дуже зрадів. «Ось воно», – подумав пан Опінія і побіг до матусі хвалитися. Але матуся розсердилася не на жарт:

– От же ж стара повія. Мого хлопчика хоче на собі оженити! От я їй дам!

Після серйозної розмови сусідка оминала пана Опінію десятою дорогою, а коли він одного разу спробував заговорити з нею на трамвайній зупинці, втекла на інший бік вулиці.

Тому пан Опінія спивався.

Пан Опінія напивався щовечора до нестями. Спершу він думав – от, мовляв, розслаблюся після роботи, хильну келишок і все. Потім думав – вип’ю ще один келишок, погомоню з друзями та й піду собі додому. Потім він розумів, що не може примусити себе, пана Опінію, повертатися сьогодні до матусі, і напивався залпом, із завзяттям фанатика, напивався, щоб не вертатися додому. Потім заповзав під стіл і засинав.

Коли охоронці його викидали на тротуар, пан Опінія трохи приходив до тями і, похитуючись, наче танцюючи румбу, чеберяв додому. Його матуся вважала, що синів алкоголізм спричинив розпад Радянського Союзу, тому її дитинка так переживає, адже в ті славні часи вони мали все, а тепер йому, бідолашному, доводиться працювати у відділі доставки. Йому, художнику, який краще за всіх у школі малював Леніна.

Тому матуся дуже ніжно вкладала пана Опінію в ліжко, роздягала його, і він солодко засинав під її пильним поглядом, а вона ще певний час лаяла всіх, хто розвалив прекрасну країну, в якій матуся пана Опінії мала все. А потім скаржилася на лавочці сусідкам, що її дитина спивається через підступних американців, які розвалили СРСР. Бо через кого ж іще?

І все ж заповітна мрія пана Опінії, як і переважна більшість заповітних мрій, збулася.

Коли б хто сказав, що саме з цією жінкою він утратить цноту, пан Опінія наплював би тому брехунові в очі, дав би під дупу, а потім утік. Коли б після цієї екзекуції той брехуняка, зловмисник та базікало зловив тремтячого від страху пана Опінію в кущах та й додав до сказаного, що ця жінка народить від нього дитину, пан Опінія розреготався б тій брехливій заразі в очі, бо хіба ж таке можливо – щоб жінка її віку та її статусу спромоглася на дитину.

Бо не думав він і не гадав, що жінка, яка нещодавно вийшла з психлікарні й розмовляла з дзеркалами та уявними подругами, візьме його в свої руки і не відпустить.

Ніна взяла. Щоб вилікуватись, їй потрібна була ще одна дитина. Та матуся пана Опінії вигнала її з хати, захлопнула за нею двері й сказала синочкові:

– То хапужка без клепки в голові. Ти, мій маленький, вартий кращої.

Але клепку Ніна мала, просто її клепка відрізнялась від усіх звичних клепок. Якось вони з паном Опінією напилися. Вона сиділа біля нього при шинквасі, розмовляла з уявним