Краса, що не рятує - Павліна Пулу
– Ти тут посидь, а я на кухню… У тебе там є соус якийсь?
– Майонез є.
– Добре, нехай буде майонез.
– Моя мама до тебе заходить?
Але бабуся не відповіла. Коли він доїв млинці і зазирнув у кімнату, бабуся спала.
Гречка вимив після себе тарілку. Потім пішов у душ, але душу не було. Стара ванна текла. Доводилося митися над мискою, а воду потім зливати в унітаз.
Наступного дня, коли він прокинувся, бабуся шаткувала капусту, щоб підкинути сусідці під вікна.
– У тебе зараз канікули? – запитала.
Гречці не хотілося розчаровувати бабусю і пояснювати, що його щойно випустили з тюрми. Тому перевів розмову на інше.
– А чому ти ванну нову не поставиш? Твоя тече.
– Я гроші збираю, у мене зайвих немає, щоб ванну нову ставити.
– На що ж ти збираєш гроші?
– Поїду до Джуни. Знаєш, є така цілителька…
– Ти ліпше до лікаря піди…
– А що мені твій лікар допоможе, якщо в мене вроки?
– Бабусю, які вроки… У тебе цукор підвищений, склероз, тобі скоро вісімдесят…
– Нічого, деякі жінки у моєму віці прекрасно почуваються, як дівчатка. А я чим гірша? Ця біла пройда мені сказала якось – ви геть не виглядаєте на свій вік. Ви така молода й активна. І що ти думаєш? Зурочила. Можеш скільки завгодно мене ображати, а я знаю, що роблю. Вік прожила…
– А снідати щось є?
– Хіба не бачиш, я зайнята? Який сніданок може бути?
Гречка вдягнувся і пішов геть. День був іще гарячіший за вчорашній, а в нього – жодного літнього одягу. Нічого не було. Тому зайшов до батька в офіс по гроші – батько ж усе-таки. Гречка-старший.
Осипа не пропустили на прохідній. Подзвонили батькові. Він вийшов, глянув на сина, потер собі очі – може, сльози накотилися, та він не хотів цього показувати.
– Ти… Ти в такому вигляді не ходи по місту. Ось тобі гроші, купи путній костюм. Знаєш, мені вчора друг казав – посада для тебе в Києві є. Керівна. То менше тут перед народом з’являйся, тебе тут знають. Поїдеш?
Гречка справді відчув, що в нього дивний вигляд – тепла куртка, шапка на очі, спортивні штани, черевики квадратні – колись це були наймодніші черевики в околиці, а тепер – наче з минулого життя.
– Поїду.
– І правильно. Поживеш у Ганни Василівни поки що. Вона трохи маразматична, але нічого. Терпимо. Приходила до мене кілька днів тому просити, щоб я виселив її сусідку з квартири, бо вона відьма… Треба ж… Ну нічого, потерпиш. До нас, це… не дуже ходи, – батько зніяковів. Він соромився Гречки. – Даремно ти тоді той цирк улаштував… Ну збив хлопця, ну то й що? Збив то й збив. Ніхто не вічний. А ти… Стидно тепер за тебе. Йди.
– Зідзвонимося?
– Зідзвонимося.
Гречка пішов у торговий центр. «Світ змінився, – думав Гречка, – тепер стільки красивого одягу, і дівчат, і всього… Не надивишся».
Коли переодягнувся і поснідав, пішов перед від’їздом відвідати Ніну. Ледве впізнав будинок – поремонтували дорогу, поклали новий тротуар, на дверях під’їзду – домофон. Не міг пригадати номер квартири. Зайти – вмів, а номера не пам’ятав. Порахував – від найменшого, який у цьому під’їзді, до четвертого поверху. На четвертому – чотири квартири, тому дзвонив на всі чотири номери. Думав – хто відгукнеться, Ніна чи її мама? І нарешті полегшено – Нінин свіжий яблучний голос:
– Хто там?
Відчиняє йому двері. Стоїть на порозі і широко розплющеними очима дивиться на Гречку. Впізнає і не впізнає. У неї біле пофарбоване коротке волосся. Зморшки. Відвислі груди теліпаються під халатом. Убрана в трикотажний халат, не довгий і не короткий, а саме такий, що наполовину вкорочує їй ноги. Гречка спершу подумав – то це заради цієї жінки я зруйнував собі життя? А потім вона простягнула руки і обійняла. Мокре обличчя біля його непоголеної щоки – сльози? Невже чекала? Простила? Любила? Дурман її запаху, тепло її тіла – усе попливло в тумані ніжності. Усе попливло, тільки й думав – жінка, кращих за яку не буває.
Мефодій Опінія народився в мами один. І саме вже від народження почалися його проблеми. Було б їх двоє або четверо, Мефодієва матуся прала б пелюшки і жила б так само, як і решта жінок з їхнього двору – плітками, чарівницями та голубцями.
Мефодій Опінія народився в мами один. Після цього мама пана Опінії завітала в перукарню і зробила собі наймоднішу в світі зачіску – її волосся поставили над головою кучерявим дибом – і було воно таке, відколи пан Опінія її знав. А знав пан Опінія свою матусю з колиски. Одного разу видався хороший сонячний день. Пан Опінія смоктав пустушку і милувався комашками на вікні. І ось на нього посунула велетенська кудлата тінь із гострими нігтями і різким запахом парфумів. Тінь схопила пазурами малі ніжненькі щічки і червоною помадою поцілувала Опінію в рот. Відтоді так і повелося в їхній сім’ї – коли пан Опінія чимось чи кимось милувався, з’являлася кудлата матусина тінь, цілувала його в рот, і пан Мефодій відчував смак матусиної помади і гостроту її кігтів.
Матуся пана Опінії була жінкою з вищого світу. Її батько був одним із найкомуністичніших комуністів країни, забезпечив матусю всіма доступними тоді благами – машиною, дачею, квартирою і женихом із дрібних перспективних підлабузників. Матуся пана Опінії вже в дитинстві збагнула, що в її жилах тече особлива елітарна кров, тому щойно тато пана Опінії намагався кудись устромити свого носа, вона притискала його до стінки своїми кігтями і пояснювала, хто вдома господар. Аж раптом він, солодко напарфумлений, затримався на роботі за північ. А потім одного разу зібрав валізи і пішов від них назавжди. Радянська доба закінчувалася, у людей з’являлися нові пріоритети, і тато пана Опінії чудово знав, що донька директора заводу, який потім той завод приватизує, перспективніша за доньку запеклого комуніста, партія якого банкрутує.
В Опініїєвої матусі було ще кілька залицяльників – сантехнік, який вряди-годи ремонтував їхні крани і щоразу, коли матуся пересувалася по квартирі, затискав її в кутку, і вона вдихала солоний запах волосся на його грудях. Згодом до матусі пана Опінії почав заходити сусід із першого поверху – переляканий знавець ядерної фізики. Він позичав у неї гречку, горох, хліб і сірники. А одного разу прийшов у яскравій краватці, що сяяла барвистими хризантемами і мальвами найнесамовитіших кольорів, і червоніючи навколо
