Краса, що не рятує - Павліна Пулу
– Головне у житті – за щось зачепитися, а далі – випливеш… Я свого часу вмів зачепитися. Плавати самостійно – річ важка і невдячна, якщо хочеш заплисти далеко – треба за щось зачепитися.
Він собі подобався – прокурор. Потирав задоволено руки. Адвокат собі теж подобався – потирав прокуророві піджак – у нього глина на рукаві.
Опинившись за трибуною, він зауважив, що крісла в приміщенні – точнісінько, як у їхній школі. Шкільні крісла.
Ще встиг подумати – як голосно співають пташки за вікном. У нього запитали, чи був він Ніниним коханцем. Відповів ствердно. Потім попросили розповісти про все, що сталося того ранку – чи жінка ще спала, чи спала дитина, чи спала вся Нінина сім’я.
– Я задушив дитину, – відповів Гречка відразу на всі запитання.
Присутні з розумінням заусміхалися. Адвокат спробував пояснити, що такого милого хлопчину ніхто ні в чому не підозрює, заспокійливо поплескав по руці – нічого, мовляв, не хвилюйтеся.
Коли Гречка спробував наполягати, адвокат сказав, що він розуміє похвальне бажання захистити кохану жінку, проте в них це не пройде. Вони – за справедливість.
Він уже збирався йти, його відпускали, дружньо поплескуючи по плечу, – його самопожертву всі схвалювали – оце так любов! Та раптом Гречка озирнувся на Ніну – у її погляді була надія, і чекання, і спокій. Вона немов на мить прийшла до тями і просила у нього – продовжуй, любий. Продовжуй…
Тому Гречка випростався, набрав у легені повітря – він сміливий і сильний. І продовжив. Він розповів про любов до цієї жінки – гостру й шалену, ненаситну й зневажливу, бо він зневажав і себе, і її за цю любов, адже тільки слабаки можуть так любити, а він сильний, він сильний і мужній, він не слабак. І сильний чоловік мусить – хіба ви не знаєте, панове, що сильний чоловік усуває суперника на дуелі? Не знаєте? Така традиція. І в них – в Осипа Гречки й у Боберка – була дуель – людина проти людини. Вони до останнього дивилися один одному в очі – півні, леви, – поки один із них не впав. Помер.
Він розповів про червоний глід і червоний захід сонця – того вечора все було червоне, як кров. І він убив свого суперника, як це робили мільйони чоловіків до нього, бо це пріоритет справжнього самця. Дужчого. Все було б добре, якби те дитя не дорікало. Знаєте, що діти вміють дорікати? Вміють знищувати тих, хто вбив їхніх батьків. Уміють знищувати імперії, які роками цілеспрямовано знищували їхніх батьків. Уміють знищувати культури – великі імперські культури – тих, хто знищував їхніх батьків. Так варвари знищили латинян. Хіба ви не знали, панове, що діти вміють дорікати? Вони ростуть і дорікають. Вони дивляться в очі вбивці свого батька – і дорікають. Треба знищувати таких дітей. Бо вони виростуть і знищать вас.
Того ранку він узяв у руки подушку, щоб захиститися. Воно ще не виросло, а вже погрожувало, дивлячись здивовано на Гречку. Воно погрожувало вивести на чисту воду його, сильного успішного чоловіка, погрожувало нокаутувати його, борця за власне місце під сонцем. Він убив ту дитину із самозахисту. Ви думаєте, панове, під час червоного терору дворянських дітей убивали просто з жорстокості? Ні, з метою самозахисту. Щоб колись вони не повернулися. Ви думаєте, у газові камери єврейських діток відсилали з жорстокості? Ні, з метою самозахисту. Щоб потім вони не повернулися. Ви думаєте, під час голодомору діти вмирали через чиюсь жорстокість? Ні, вони вмирали, бо хтось від них захищався, – щоб потім не повернулись і не знищили великої імперії, великої політики, великої нації…
Того ранку Гречка взяв у руки подушку, бо це був самозахист…
Гречка розповідав. Закритий суд, суддя чекав на швидке закінчення, бо треба йти обідати, а тут усе ясно – неадекватна жінка, медекспертиза, приїхала з психушки, туди й повернеться. Все було ясно. А цей хлопець усе псує… Суддя не раз зустрічався з Гречкою-старшим, вони разом обідали, спілкувалися. А тут таке… Це було навіть не зізнання – агресивне виправдання власних злочинів. Це був напад – хочете судити, судіть, але якщо судити, то всіх… Не лише він, Осип Гречка, знищив свого суперника та його потомство. Він наче пишався собою – справжній чоловік. Якби він жив за часів великих імперій, а не дрібних розколів, то отримував би медалі. Великі імперії розуміють великі вчинки.
Суддя спантеличено і втомлено вислуховував дифірамби, які співав собі Гречка, і сумнівався, хто з них божевільний – дівчина чи хлопець. Чи божевілля заразне?
Прокурор і далі собі подобався – він уявляв, як посилиться його вплив у місті, коли засудить таку велику цяцю – Осипа Гречку. Адвокат шморгав носом – як і надворі, там шаліла відлига.
Осип Гречка роздивлявся білі круглі шматочки паперу, вибиті дироколом, яких прибиральниця чомусь не підмела. Він собою пишався. Він спромігся на вчинок.
А Ніна пригадувала мамині слова – цей знищить і тебе, і себе…
Широкий світ поза нею– Я б ніколи не вбралася в жовте, ви мене хоч убийте, а це такий колір – що тільки у селі на стайню вдягати, – жіночка середнього віку в шкірянці стоїть перед під’їздом із кішкою. Кішка в її руках голосно сичить на маленьке біле щеня, якого тримає на ланцюгу товстий чоловік у спортивному костюмі та плетеній шапці. Щеня залюбки побавилося б котячим хвостом.
– А я б… Мама каже йти на роботу, а я ніяк не доберу – куди? Куди йти? – запитує чоловік із собакою. – Якщо мені допомога з безробіття покриває заробітну плату, а таки покриває, бо я – кандидат, то нащо йти? Я книжку пишу… А про жовтий – це ви правильно, я б теж не вдягнув.
– Дитячий колір… Мені й підписів ніхто б не дав, аби я таке
