Місто Страшної Ночі - Редьярд Джозеф Кіплінг
— Здається, щось негаразд, — наважився сказати кочегар машиністові.
— Дарма, витримає, як треба буде. Ми майже доїхали. А хлопцям краще б сидіти в себе у вагоні, — сказав машиніст, держачи руку на гальмі. — У мене на очах людей зносило…
Ремонтники, регочучи, вернулися до себе. Кому хочеться летіти сторчголов на рейки? Машиніст крутнув рукою, і 007 відчув, як щось наче прикувало до рейок його ведучі колеса.
— Ой-ой-ой! — скрикнув 007 і проїхав поковзом по рейках. У першу мить йому здалося, наче він відривається від власних осей.
«Мабуть, це й є той самий стоп-кран, що ним Куцан дражнив мене в депо, — насилу зводячи дух, думав 007. — «Загорілися букси», «Стоп-кран». І те, й те страх як болить! Зате в депо всім розкажу».
Розпаленілий 007 зупинився за кілька кроків від того, що лікарі назвали б «складним переламом вагона». Машиніст навколішки почав щось колупати між колесами в 007, але не називав його арабським скакуном і не гомонів ласкаво, як буває з машиністами на сторінках «Тижневика». Він на всякі лади лаяв 007, витягав ярди звугленого клоччя з букс і нахвалявся, що неодмінно спіймає того дурня, котрий так по-дурному напхав його туди. Ніхто не допомагав йому, бо Івенс, машиніст «Могола» — він тільки трохи розбив голову, але був дуже сердитий, — показував при світлі ліхтаря невелику свиню, роздавлену й посинілу.
— Хоч би свиня як свиня, — мурмотів він, — а то ж порося.
— Страшні звірюки, нічого не скажеш. Лізуть під каукетчер і спихають тебе під укіс, — зауважив хтось із бригади.
— Під укіс! — загорлав рудоголовий вельсець Івенс. — Вас послухати, то я що другий день лечу з рейок через якого-небудь кабанця, ніби всіх свинячих недоносків у штаті Нью-Йорк визбирую. Я їх і не бачу ніколи, крім оцього чортяки, — диви чого наробив!
Як на одне порося, що заблудилось уночі, нароблено було справді чимало. Товарний експрес, очевидно, мчав повним ходом, бо «Могола» підняло на рейках, і він пролетів навскоси кількасот футів у лівий бік, прихопивши з собою ті вагони, що захотіли цього. Декотрі утримались. Порвали зчепи й зупинилися, а задні вагони подерлись на них. У цьому гармидері вони погнули й пом’яли рейки лівої колії. Сам «Могол» влетів у поле пшениці й упав на коліна; химерні зелені гірлянди намотались йому на шатуни, важке груддя землі обліпило каукетчер, якому п’яно кивало колосся. Вогонь у топці був закиданий землею — це зробив Івенс, як тільки опритомнів, — у розбитий головний ліхтар набились обсмалені нічні метелики. «Могол», весь обсипаний вугіллям з тендера, нагадував шаленого буйвола, що вперся в універсальний магазин: усюди як попало валялися, повилітавши з розбитих вагонів, друкарські й швацькі машинки, велосипеди в дерев’яних клітках, партія імпортної збруї, оздобленої сріблом, французькі рукавички й сукні, десяток чудово оброблених дубових полиць для каміна, п’ятнадцятифутовий моторний човен, у який в’їхало масивне ліжко з мідними прикрасами, ящик з телескопами й мікроскопами, дві труни, ящик дуже доброї карамелі, чудові сири, масло і яйця уже у вигляді омлету, розбита коробка з дорогими іграшками й сотні інших предметів розкоші. Невідомо звідки вмить з’явились якісь волоцюги й великодушно кинулись на підмогу ремонтній бригаді. Тому гальмові кондуктори, озброївшися шворнями, ходили з одного боку, а з другого, застромивши руки в кишені, патрулювали супровідник вантажу та кочегар. З будинку за пшеничним полем вибіг довгобородий чоловік і гукнув Івенсові, що якби це сталось під осінь, згорів би весь його хліб, і це з вини непутящого машиніста. Потім він прожогом кинувся навтіки, бо Івенс, загорлавши: «Це все через його свиню, його свиню, пустіть мене, я вб’ю його, вб’ю!» — рвонувся до нього. Ремонтники реготали, а фермер, вистромившись із вікна, сказав Івенсові, що той не джентльмен.
Та 007 було не до сміху. Йому ще не траплялось бачити аварію, і вона його дуже налякала. Ремонтники сміялись, але й діла не забували, і коли 007 побачив, як вони орудують із «Моголом», ляк його змінився подивом. «Могола» обкопали лопатами, під колеса підвели шпали, а під нього самого — домкрати; обвили його ланцюгом крана й лоскотали ломами. А 007 причепили до напіврозбитих вагонів, і він усе задкував, поки клубок вагонів розплутався і, покотившись по рейках, вони звільнили шлях. До світанку душ тридцять-сорок уже підносили й укладали шпали, перевіряли колію, кріпили рейки. До ранку всі здатні рухатись вагони були передані іншому локомотивові. Колія була розчищена, і 007 дюйм за дюймом почав витягати «Могола» по короткому настилу зі шпал. Нарешті реборди його торкнулися рейок, і старий зі скреготом став на місце. Та він був глибоко пригнічений, і вся його бадьорість вивітрилася з нього.
— Хоч би свиня була, — сумно казав він, — а то ж підсвинок. Та ще, як на те, не комусь, а саме тобі припало мене визволяти.
— Але як таке могло скоїтися? — засичавши від цікавості, спитав 007.
— Скоїтися? Та зовсім воно не скоїлося, просто випадок. Я виїхав із-за повороту й налетів на неї. Думав, скунс під колесами. Така була невеличка. І не писнула, прямо під каукетчер попала, а я раптом чую — передні колеса підскочили, на рейки попасти не можу, одне слово, кепська справа. Мене повернуло, мов на осі. Потім чую, під лівим ведучим колесом щось жирне б’ється, і — бодай мені казан луснув — я полетів під укіс. Тільки шпали затріщали під ребордами, думаю — каюк мені, і опинився в хлібах. Тендер виплюнув вугілля через будку, а прямо переді мною — старий Івенс, закривавлений, лежить як мертвий. І мене трусонуло. Всі заклепки, гайки й болти повилітали.
— Гм… — протяг 007. — А скільки ви важите, як по-вашому?
— Без цієї грязюки сто тисяч фунтів.
— А порося?
— Вісімдесят. Не більше ста. І ціна вся йому чотири з половиною долари. Ну як тут не журитись? Можна й нерви розладнати, прямо колеса відбирає. Подумати лишень, не встиг я виїхати з-за повороту… — знову затяг свою пісню «Могол», зовсім приголомшений.
— Так уже водиться на світі, — втішав його 007. — Та й падати в пшеницю, певне, не так боляче.
— Якби це шістдесятифутовий міст та я впав у воду, вибухнув, вирядив на той світ машиніста з кочегаром, як інші роблять, не так би прикро було, але через підсвинка заїхати на поле та щоб ти мене витягав! Мало того — ще й отой стариган, смердючий фермер у нічній сорочці, так мене батькував, наче я хвора шкапа… Ні, це жах! Не називай мене більше «Моголом». Я просто швацька машинка. Мене
