Шляхом бурхливим, Григорій Олександрович Бабенко

Раптом Гасан-базар стрепенувся; шинкарі заметушилися коло пляшок, старці й каліки заголосили, голосно заспівали ченці й бандуристи, і загули ліри й бандури: як горох, сипонули запорожці з воріт Січі; Гасан-базар загудів і зашумів від жвавого веселого натовпу. Крамарі, як мухи патоку, обліпили запорожців, що витягли на цей Гасан-базар свою здобич. Татарські халати, чоботи, зброя – усе пішло в обмін на горілку, мед, вино та кармазини. Крамарі не дуже звертали увагу на те, що майже все вбрання татарське було в кривавих плямах, бо його запорожці здирали переважно з трупів. Нічого: кров не сало – одмиється.

Кравці тут же знімали мірку, шили вбрання, вбирали обідраних козаків у кармазини; шевці набивали срібні підківки на сап’янці, але другого дня ці сап’янці та кармазини часто потрапляли до неситих шинкарів за кілька пляшок горілки.

– Ходім з нами гуляти! – гукнув Панас Дорошеві, коли проходив повз нього з купкою товаришів з Незамайківського куреня.

Дорошеві однаково було, куди йти, і, подумавши трохи, поплентався за козаками. Панас з товаришами завернули до одного з невеличких шинків, що їх багато було в передмісті Січі. Шинок був маленький, темний, з брудною долівкою. Дим від люльок хмарою стояв під стелею, бо тут вже гуляла невеличка компанія запорожців. Старий рудий шинкар та син його, малий хлопець років чотирнадцяти, поралися коло запорожців.

– Гей, шинкарю! – гукнув Панас, – дай сюди токайського!

Панас не знав, що воно – токайське, і ніколи не пив його, але тепер, коли в його кишені бряжчали турецькі таляри, йому забажалося обов’язково токайського. Про токайське він чув від старих запорожців, що були в походах з Хмельницьким.

– Зараз, – відгукнувся шинкар і поставив перед хлопцями три пляшки з якоюсь мутною кислятиною.

– Ще! – стукнувши по столі, крикнув Панас.

Шинкар усміхнувся і поставив ще три пляшки з «токайським».

– Ану, хлопці! Токайського! – порядкував Панас. – Горілку ми щодня п’ємо!..

Хлопці випили токайського.

– Ну й гидота! – ледве не зблювавши, перекривився Панас. – І як його тільки пани п’ють!

Деякий час хлопці пили токайське і, щоб перебити бридкий смак вина, закусювали зеленою цибулею. Перший не витримав парубок, якого звали Перепеличка. Його давно нудило від цього токайського, і він усе поглядав на пляшки, коли вже вони будуть порожні; але пляшки, наче мітичний кухлик Филемона й Бавкиди, не порожніли, і всі шість ще досі були повні до половини.

– Геть к нечистій матері токайське! – збив пляшки зі столу Перепеличка. – Давай швидше горілки, шинкарю, а то я тебе втоплю в бочці з цим токайським!

Він був трохи гаркавий, цей козак Перепеличка.

Шинкар подав горілки, й почалася безглузда гульня, якої ще ніколи не доводилося бачити Дорошеві. Найстаршому з хлопців – Панасові – було не більш як сімнадцять-вісімнадцять років, але всі вони намагалися удавати справжніх п’явиць та лихославців, і через це лайка та сороміцькі пісні не вгавали серед цього гурту запорозької молоді. Товариші навперейми один перед одним вихиляли кухлі, а коли напилися, почали бити сулії й пляшки з горілкою. Особливо дісталося токайському: Перепеличка вибив чоботом днище в бочці з токайським і розлив вино по долівці. Шинкар тільки усміхався собі в руду бороду, бо добре знав, що запорожці заплатять за все утридорога.

Вони примусили й Дороша випити великий кухоль горілки, і голова йому крутилася, а стіни шинку й пляшки на полицях, наче живі, ходили туди й сюди в очах хлопця. Не встиг Дорош очуняти після першого кухля, як побачив, що Панас вже налив другий і тицяв його в самий рот хлопцеві.

– Пий! – сказав Панас.

– Я не можу! – відповів Дорош, – я вже п’яний!

– Пий!.. Це тобі не на слободах, а в Січі!

– Я не можу! – знову сказав Дорош.

Молодь почала глузувати з Дороша, називати його бабою й курчам, і хлопець вже простягнув був руку до кухля, щоб доказати, що він не баба, а завзятий козарлюга, як почув, що хтось поклав йому руку на плече. Дорош обернувся і побачив Глека.

– Пий, Дороше! – крикнув Панас. – Рівняй лице з носом!

Глек подивився на п’яне обличчя Дорошеве.

– Годі! – сказав він. – Ходімо відсіля, Дороше. А вам сором, хлопці, примушувати пити малого!

– Еге! Так він мазунчик! – обізвався зовсім вже п’яний Перепеличка. – Іди, іди, хлопче! Хай тобі курінний замість горілки цицьки дасть.

– Го-го! – зареготав Панас.

– Що таке? – обернувся Глек, зупинившись із Дорошем коло дверей.

– Мовчи! – смикнув заполу п’яного товариша Панас.

– А що мені мовчати? Що він курінний? Так це в курені, а в шинку…

Глек спинився і навіть зробив крок до парубка, щоб дати доброго прочухана, а потім засміявся й сказав:

– Тебе самого, мабуть, жаба цицькою годувала, що ти такий дужий виріс!

Дорош навіть очі заплющив і глибоко зітхнув, так ясно блищало сонце і так лагідно подихав вітрець з річки після душного й смердючого шинку. Від випитої горілки йому було якось незрозуміло весело, ноги, здається, самі несли його порошним майданом Гасан-баші, і він трохи похитувався, так що йому іноді треба було хапатися за руку запорожця, щоб не впасти. З усіх боків передмістя неслися звуки бандур, пісні й вигуки козаків. Почувши, що Сірко повернувся з походу, до Січі приїхало багато козаків з паланок, і всі вони приєдналися до січовиків і гуляли вкупі з ними.

Серед самого майдану, коло ятки, що давала від себе невеличку косу тінь, коло барила з горілкою примостилося десятка півтора сивовусих дідів. На рядні лежала куча тарані, огірків, шматки жовтого старого сала, медяники, щільниковий мед – це була закуска. На барилі лежав корячок-михайлик. Старі поважно один по одному набирали михайликом горілки, випивали й закусювали хто таранею, хто медяником. Тут вже не чути було ні лайки, ні лихого слова. Коло козаків сидів такий, як і вони, сивий бандурист. Замість очей у нього були страшні червоні рани. Рани ятрилися, мухи настирливо лізли йому в вічі, і він щохвилини відгонив лівою рукою мух і витирав очі брудною хусткою. На землі, закривши лице брилем, спав малий хлопець поводатир. І цей бандурист, і цей поводатир раптом нагадали Дорошеві Хорошевську дорогу, і те, як він ішов за поводатиря з перевдягнутим на бандуриста Глеком. Серце занило йому. Глек витяг з гаманця таляр і кинув його в шапку, що лежала коло бандуриста. Бандурист