Смак свіжої малини - Ізабелла Сова
— Саме це я намагаюся тобі сказати! — верескнула я. — Я думаю про іншого. Може, це не кохання, але…
— Ти з ним зустрічаєшся?
— Ні.
— У тебе багато вільного часу?
— Так.
— Що тобі заважає піти зі мною в кіно?
«І справді. Що мені заважає?»
— Не знаю.
— А я знаю. Ти просто не хочеш зв'язуватися з плебсом. Плебс гарно виглядає на картинах Брейґеля і нехай там і зостається, правда?
— Ти знаєш Брейґеля? — здивувалась я.
— Особисто ні, — пожартував він.
— Але картини?
— Знаю. І Брейґеля, і Моне, і Клімта. Поки вступив до інфізу, працював копіїстом. Набазґрав трохи тих Пікасо з компанією. Але найбільше любив Брейґеля.
— Несамовито.
— Бачиш, тепер ти зізналася. Для тебе я Вальдусь Пробка. З ним можна поплескати язиком у кнайпі, можна запрягти його тягати клунки, і на тому край. А коли раптом виявилося, що я знаю пару художників, одразу подив.
«Несамовито, — передражнив він мій голос, — ти маєш в заначці якісь інші фокуси? А може, ти вмієш жонглювати ногами?»
Він на хвилю замовк. А я? Що я могла сказати?
— Шкода, Малино, — озвався він знову, зітхаючи. — Ти і справді мені сподобалась. Але час повертатися на свою поличку, так? Нічого не поробиш, шкода. Вени не поріжу. Тоді що ж? Успіху в житті.
Він поклав слухавку. А мені стало якось страшенно прикро. Може, Вальдек трохи правий? Може, я і справді розкладаю людей по поличках? Неправда, просто Вальді мені не подобається. І нема на те ради, що я не пропадаю за чуваками, які півжиття проводять у «качалці» і в солярії. А все ж таки почуваюся винною. Стурбованою. Мушу розслабитися, забути про це. От тільки як?
* * *
Увімкну-но я телевізор.
14.08. Я й надалі дивлюся «Вродливих та зухвалих». Поза тим, усі телеігри й ток-шоу. Я повністю в курсі щодо того, хто з ким, де і коли. Але таке знання вимагає величезних часових витрат. Нема коли як слід поприбирати. Наразі я так наловчилася, що можу приготувати «гарячу кружку» під час рекламної паузи. Але взяти душ уже не встигаю. Треба над тим попрацювати.
16.08. Мені снилась Евка. Зразу пригадала, що мушу виходити з хати. Але куди? Треба відмовитися від якихось програм. Завтра спробую, треба купити щось їстівне.
17.08. Урешті-решт вилізла з нори, мружачись, як кріт. Одразу звернула в бічну вуличку, де був місцевий супермаркет. Не знаю, чи близька крамничка з єдиною знудженою касиркою і трьома кошиками заслуговує на звання супер-маркета, але нехай уже буде. Заповзла досередини і з місця купила двадцять вісім китайських супчиків у семи різних смаках. На кожен день тижня інший смак. Різноманітність.
* * *
Саме сьорбаю один із супчиків (бульйон із запахом печериць) і дивлюся мій серіал. Головним чином для того, щоб подерти лаха з дерев'яної гри акторів і з задумів божевільного сценариста.
18.08. Несамовито! Цей сценарій пишуть кілька людей!! Четверо божевільних сценаристів!!!
19.08. З іншого боку, а що ж тут дивного? Одна людина була б не ладна запам'ятати всі хитросплетіння дії. Вже не кажучи, щоб їх творити. А тут є що запам'ятовувати. Та білявка Брукі чекає чергової дитини. Тільки ще не знає, від кого. Може, від Ріджа, а може, від його батька.
— Мені здається, що це буде дитина Ріджа, — наполягав Лешек. Він саме зайшов, аби пересвідчитися, що я жива. Гарна мені турбота. За два тижні я встигла б уже пустити соки.
— Ріджа? — запитала я, наче персонаж із серіалу.
— Іншої можливості немає. Тільки дитина Ріджа ще може якось проштовхнути події вперед. Окрім того, дивися сама. Брукі вже має дитину від Ерика, який і надалі залишається її офіційним чоловіком. Якби вона народила від нього другу дитину, ці американські святенники не схвалили б їхнього розлучення. А розлучення не оминути, бо з їхнього шлюбу вже нічого не вичавиш. Щось мусить змінитися. Тому я ставлю на Ріджа. Усе з'ясується, коли вона народить. Тобто за якихось тридцять серій.
20.08. Лешек теж вважає, що я повинна часом виходити з хати.
— Ти бліда, як дощовий черв'як. До того ж, якась на диво апатична. Може, це депресія через брак сонця? Ти повинна більше рухатися.
Справжнє хибне коло. Я кепсько виглядаю і маю депресію. Мушу виходити на свіже повітря. Але через те, що я кепсько виглядаю, я маю дедалі глибшу депресію і дедалі глибше запорпуюсь у нору.
Я мушу це змінити! Ще сьогодні!
* * *
Саме повернулася з прогулянки Ринком. Принагідно завернула до чайної крамнички. О, куплю собі щось китайське, що пробудить мене до життя. З женьшенем. Узяла п'ятдесят грамів зеленого чаю і ще п'ятдесят якоїсь енергетичної мішанки просто із зелених схилів Японії. А до них дві цукерки з женьшенем.
— Разом сорок три злотих, — поінформувала мене брюнетка, зачесана під китаянку.
Тільки вийшовши з крамниці, я збагнула, що наробила. Майже півсотки за сто грамів чаю! До кінця місяця в мене залишилося сім злотих.
Раптом я відчула, як довколишній світ навалюється на плечі. Треба чимшвидше повернутися додому, де безпечно й затишно. Де на мене чекають два шимпанзе, золота рибка й кілька примар із минулого. А ще знайомі обличчя із «Вродливих та зухвалих».
23.08. Нині я порахувала все, що надавалося до споживання:
— двадцять один китайський супчик у семи смаках;
— кілограм прив'ялої картоплі;
— одна хлібина;
— чотири яблука (одне надгризене);
— два качани кукурудзи;
— бляшанка кави «Інка»;
— півлітра кефіру (буде до картоплі);
— величенький мішечок борошна (трохи затхлого, але, либонь, їстівного);
— сто грамів енергетичних чаїв (зважаючи на ціну, застосовувати аптекарські дози!);
— п'ять великих слоїків грушевого компоту (з'їм у крайньому разі).
Краще, ніж Робінзонові Крузо. Ну, хіба що він мав багатший вибір овочів і фруктів.
27.08. Заощаджую енергію й не виходжу з хати. Втікаю у світ розваг. Поволі втягуюсь у «Вродливих та зухвалих». Добре, що події відбуваються так повільно. Тим часом можна розкладати пасьянс, переглядати журнали (купила на останні сім злотих). Або робити все нараз.
* * *
Щойно згадала, що сьогодні мій день народження. З такої нагоди вихлебтала дві «гарячих кружки» зі смаком омара й запила горнятком мого дорожезного японського чаю. Гуляти так гуляти.
29.08. Брукі, ота білявка, що чекає дитину, вирішила зателефонувати до матері. Побалакали, може, вона навіть провідає її
