Смак свіжої малини - Ізабелла Сова

— Обіцяю. А ти повертайся ціла, здорова й засмагла.

— Ну що ж, Малинко, подружко, випускнице, — вислів наукового керівника став дуже популярним у колі моїх знайомих. — До вересня.

І вона вийшла, а я зосталася сама в порожній, холодній, чужій квартирі.

4.08. Сиджу сама в порожній, холодній, чужій квартирі. Так-так, зараз проаналізуємо. По-перше, не сиджу, а лежу на тапчані. Вже другу добу. А щодо самотності? Я не сама. Мені складає компанію тітка на екрані телевізора, два плюшевих шимпанзе й золота рибка. Якщо додати кілька примар із минулого, то нас тут ціла ватага. Я викреслила б слово «порожня». Тридцятиметрова «кавалерка», де мешкають дві ексцентричні інтелектуалки, ніколи не буває порожньою. Беручи до уваги кількість і розмаїття Евчиних дрібничок, а також моїх ліхтариків, можна сміливо зважитись на визначення: «вікторіанське техно» або «Лаура Ешлі на фабриці гвинтиків». А слово «чужа»? Це непорозуміння. Я мешкала тут понад два місяці. Провела не одну ніч (звучить досить двозначно), спекла не одну піцу й вихилила не одне пиво. Я почуваюся тут краще, ніж у рідному домі. І, зрештою, час на слово «холодна». Це, на жаль, правда. В кімнаті зимно, як на Юпітері.

А відколи немає Евки, тут зимно, як на Сатурні.

5.08. Валяюся разом із шимпанзе в захаращеній холодній квартирі. Всі кудись ушились. Евка відомо куди. Йолька невідомо. Зникла. Лешек поїхав шукати половинок (а я його так і не запитала про той третій різновид). Анка малює драконів і чужопланетян. Рафал. А до чого тут Рафал?

Треба рухатися. Кудись вийти. Щось зробити. Може, чай?

* * *

Уже запарився. Що тепер? Може, ввімкнути телевізор?

* * *

Я не витримаю. Як можна було зняти такий дурний серіал?

6.08. Не дурний, а дебільний. Я перемкнула на інший канал. Засмагла білявка з каліфорнійським бюстом розповідає про зустріч з акулою: «Я пливла, коли побачила сірий плавець. Це була акула. Плавець усе більшав, тож я подумала: вона наближається. Цей досвід навчив мене поважати морські глибини». Не можу! Що за збіговисько ідіотів! Я вже волію «Вродливих та зухвалих».

9.08. Переглянула наступні три серії. Хто писав цей сценарій? Чувак крутить зі своєю колишньою дівчиною, яка тим часом устигла спокусити його татуся й народити від нього дитину. На додачу та дівуля є донькою колишньої коханки свого колишнього чоловіка (я дізналася про це від Лешека, він також дивиться). А діалоги?

— Ми можемо порозмовляти? — запитує син.

Мати схиляє голову набік і дивиться безтямним поглядом.

— Порозмовляти? — відповідає вона після тривалого витріщування в порожняву.

— Про Ріджа, — Йдеться про другого сина.

— Про Ріджа? — упевнюється матір.

— Так. Він сьогодні не ночував удома, — ця звістка вшановується наступною хвилиною мовчання. — Він повернувся тільки над ранок.

— Ти думаєш, він був у Брукі? — Йдеться про дівку, яка має дитину від Ріджевого татуся.

— А ти як гадаєш? — Син схиляє голову і вдивляється у матір, наче Tyrannosaurus rex.

— Цікаво, чи вони провели цю ніч разом? — виявляє своє зацікавлення матір.

— Цікаво, як вони провели цю ніч, — додає брат Ріджа. — І що робили?

Я вже уявляю подібні розмови у власній родині. Суботній ранок. Мама в золотому шлафроку дефілює з келихом вина, а водночас пестить поглядом розквітлий горошок на балконі. Мій брат Ірек виходить із лазнички з укладеним на круглу щітку волоссям. Одягнений в обтислу майку, він перехиляється, щоб усі могли бачити його тверді, як бетон, трицепси (жодної драглистості).

— Ти п'єш вино? — запитує він маму. Та нахиляє голову і вдивляється у келишок.

— Вино? Я хотіла б порозмовляти.

— Порозмовляти? — впевнюється Ірек, поправляючи локон.

— Так, про Малину.

— Про Малину? Чому про Малину?

— Вона не ночувала вдома.

— Вона не ночувала вдома? — дивується Ірек. — Це цікаво.

— Так, поміркуємо, з ким вона провела цю ніч, — мама робить великий ковток, крупним планом міцні Ірекові щелепи. — Цікаво, чи вона була з Рафалом?

— А може, це хтось новий, — замислюється Ірек, напинаючи іншу групу м'язів.

— Цікаво, що вони робили цілу ніч… — Мама погладжує золотий шлафрок.

— А що там у вас із татом? Останнім часом ви цілими днями пропадаєте в спальні.

— Ти так думаєш? — таємничо всміхається мама, схиляючи голову в інший бік.

— Що ви там робите? — запитує Ірек. — Ти скажеш мені, мамо?

Таємничий мамин погляд і фінальні титри.

Чому люди дивляться такі дурні фільми? Чому це дивлюсь я? На щастя, є ще інші серіали.

10.08. Сьогодні зателефонував Вальдек.

— Привіт, мала, Вальді на дроті.

— Привіт, Вальді.

— Як ти там?

— Поволеньки.

— А як переїзд?

— Добре.

— А все інше?

— Теж добре, поволеньки.

— То добре. То бувай.

Він поклав слухавку. Доки я встигла добряче замислитися над сенсом тієї розмови, він зателефонував знову.

— Це знов я.

— Я впізнала.

— Я так собі подумав, — зробив він велику паузу, — чи не сходила б ти зі мною в кіно?

Ну-ну. Свіжий моделін. Просто з канцтоварів.

— У кіно? — я не приховала подиву.

— Ну. Мені здалося, що ти любиш кіно. То як? Дозволиш себе запросити?

Я скинула оком на порожній гаманець, а потім зробила короткий екскурс у майбутнє. Спочатку ми підемо в кіно. Потім на пиво. Потім, може, на дискотеку. Вальді закохається, а я використаю його як моделін, яким заліплюють порожнечі по Рафалові й Симпатичному Незнайомому. Погано. Я закохаюся, влипну, а решта, як у Йольчиній оповідці про юного плейбоя. Теж погано. Розставимо все по місцях, ясно і ввічливо. На жаль, запізно.

— Слухай, Вальді, — почала я, — ти класний хлопець з великим майбутнім. А я? Що я? Мішок проблем, справдешня скриня Пандори.

— Я тільки хотів запросити тебе в кіно, — озвався Вальдек, — а ти мені про скрині…

— Ти ж не любиш кіно, — стала пояснювати я. — А якщо готовий на такі пожертви, значить, я тобі подобаюсь.

— І що в цьому поганого?

— Нічого, тільки…

— Тільки такий лох, як я, без шансів? Це ти хотіла сказати? Певно, думаєш: «Симпатяга той Вальді, але дурний як пробка, тож краще тримати його на відстані».

— Я зовсім так не думаю!

— «Не ходить у кіно, не знає про скрині з Памдори», — тягнув Вальдек. — Ти чуєшся кращою й розумнішою, ніж Вальдусь Пробка, так?

— Але…

— Мрієш про велике кохання, але не з недоумком.

— Не мрію…

— А потім такі збираються і триндять про толерантність. Ніщо так не принижує, як ота ваша толерантність!

— Я не толерантна! — усе, що мені пощастило вставити, бо Вальдек торочив далі:

— Ах, ні!