День падіння з висоти. - Лія Серебро

-Що ти наробив? - прошепотіла я, дивлячись на нього повними відчаю очима.

-Яяяя? - натягнувши брови до самого верху, здивувався він.

-Ти... - безвихідно відповіла я, підійшовши до дзеркала.

-Мила, ми спізнюємося! Це недоречно! Але ти ж не можеш поїхати в такому вигляді! Приклади лід до носа! Зубик зробимо, я запишу тебе до стоматолога! - заметушився він, погладив мене по голові й так і вийшов із кімнати, не сказавши нічого зайвого.

    Не знаю, скільки часу я простояла біля дзеркала, намагаючись розібратися, що це взагалі було. Мільйон разів прокручувала цю ситуацію у своїй пам'яті й намагалася відновити все до найдрібніших подробиць. І дійшла абсолютно правильного висновку, що все це він підлаштував спеціально.

  Маленька, лояльна і наївна Вероніка, що сиділа всередині мене, все ще намагалася виправдати його, але факт був на обличчя. Він явно не хотів, щоб я пішла з ним того вечора. І він це успішно провернув. Винен не він, а я, одягнувши незручні підбори. І взагалі мені не варто висовуватися і стрибати далі свого носа.