День падіння з висоти. - Лія Серебро

   Тут вона заіржала несподівано, як кобилиця на пасовищі.

-Стікер відліпила? - запитала вона, переставши сміятися.

-Збожеволіла... - сказала я тихо.

-Щоо? - обурено перепитала вона.

-Відліпила вже, кажу! - я вирівнялася і подивилася на всі боки в пошуках потрібного кабінету. - Куди йти?

-Прямо! У кінці коридору! Не загубишся! Іди, а то вже зачекався, напевно!

    Вона знову розсміялася, трохи злісно, але їй, очевидно, було дуже весело в цей момент. Мене не збентежила розмова з нею ні крапельки. Жінки в колективі - це зміїне кубло, а якщо начальник ще й привабливий синьоокий брюнет брутальної зовнішності, то й не дивно, що дах у них у всіх злетів раз і назавжди.

     Постукала у двері й входжу без жодного дозволу.

-Привіт... - тихо сказала я, зачарована одразу його докторською формою, образом стерильного і запаморочливого лікаря.

  Олександр одразу відклав убік стопку медичних карт і попрямував до мене.

-Нарешті ти в мене, моя панікерко і фантазерко!

       Пристрасний поцілунок, якого мені так не вистачало довгий час, стався, нарешті, після цієї фрази.

-Ми ще поговоримо про це... - встигла я ледве чутно прошепотіти між поцілунками.