День падіння з висоти. - Лія Серебро

-Мені вже можна вас свекрухою називати, чи рано ще? - не витримала я.

-Ще раз вибачте. Я знову сую ніс туди, куди не слід. Але зате ви тепер у курсі всіх причин, чому я настільки не байдужа до нього... - підмітила вона цілком доброзичливим тоном.

- Я вас почула і зрозуміла, піду спати, голова обертом і в ніс пострілює трохи. На добраніч.

-Вам лід ще потрібен? - запитала вона навздогін.

-Візьму сама! - уже з другого поверху крикнула я їй.

    Я зайшла в кімнату і ввімкнула світло. Хто б сумнівався, але Олександр справді відданий своїй справі, і це цілком нормально для самодостатнього чоловіка. По всій спальні, і не тільки в ній, висіли його дипломи та нагороди, безліч сертифікатів з курсів підвищення кваліфікації та навіть якісь кубки з медалями. Багато фотографій із церемоній нагородження. Він, по-справжньому, щасливий на них. Я ніколи не читала за що ці грамоти та регалії. Премія «Покликання», нагорода «Лікар року», нагорода «Милосердя» ...

   Ніхто не сперечається, він явно лікар від бога і мріє, судячи з усього, стати нобелівським лауреатом. Ще б його батько навчив як бути справжнім чоловіком, як обходитися з жінками - ціни б йому не було!

   Я вимкнула світло і стала чекати його. Сон зовсім не ліз у мою голову, яка перетравлювала все, що сталося за вечір. Завтра потрібно було ліквідувати наслідки неприємностей, виною яким, як я продовжувала вважати, був Олександр.