Сибіріада польська - Збігнєв Доміно

вчать!

— Співу? — удавано дивувався Барабанов. — А яких же пісеньок ви вчилися останнім разом? Пам’ятаєте? — Барабанов грався цукерками, пересипаючи їх зі жмені в жменю.

— Пам’ятаємо! Звичайно, що пам’ятаємо.

— А заспівайте мені? Ну, сміливіше! Як мені гарно заспіваєте, то ці всі цукерки будуть ваші.

Осмілилася Тереска Баликова і почала тремтячим голосочком. Підтримала її решта дітей і виспівували, як вміли, дивлячись на цукерки, що пересипалися з руки в руку:

Десяте лютого будем пам’ятати, Прийшли Совіти, коли ми ще спали, І наші діти на сані всадили, Усіх поляків в Сибір гонили. Цілий місяць транспортом їхали, Гинули з голоду, з холоду умирали. А в тому Сибіру тайга, страшна біда, Але наш поляк ворогові не дасться, Не дасться ворогові, не зігне коліна, Хоча б мав загинути, відчизно кохана, Польще улюблена, ти наша любов, Повернемось до тебе, як Бог дасть волю!

Барабанов кинув дітям цукерки на підлогу барака. Малеча клубочилася, збирала. Комісар сам вже дещо по-польські розумів, але з того, що йому в процесі дитячого співу встиг перекласти Цибулько, не має жодних сумнівів, що тут у цьому бараку діється і якою «контрреволюцією» той Корчинський зі своїми помічниками займається.

10

ісля виходу Барабанова з барака старі явно занепокоїлися цією подією: обшук, реквізування книжок, зошитів, випитування про Корчинського — все це вказувало, що вчитель може мати серйозні клопоти. Порадилися і вирішили якнайшвидше повідомити про це Корчинського. Але хто знає, де вони сьогодні працюють?

— Ми знаємо, під горою, за Поймою, — об’явили Сташек Долина та Едек Земняк.

— Ну то летіть туди, хлопці. Тільки негайно, негайно! — вирішила бабуня Шайніна.

Корчинський уважно вислухав хлопців, обшук у бараку міг бути формальний, хоча якщо Барабанов забрав з собою всі книжки, зошити й папери, випитував дітей про науку — могло це мати зв’язок саме з їхнім навчанням. Ну і та пісенька «Десяте лютого»...

Відкликав убік Целіну і Владека:

— Може, це передчасний сполох, але якщо у вас випитуватимуть, то домовляємося так: ви двоє часом допомагали дітям при готуванні завдань. Навчанням дітей займався я. І тільки я! Хай мене в разі чого про все питають.

Прийшли за ними під час обідньої перерви, коли вся бригада грілася біля вогнищ. Нічого не пояснювали, ні про що по дорозі не запитували. Зачинили їх у «каталажці», в окремих комірках.

Після смерті матері Циня Біалеріва немов стала серйознішою, дорослішою. Зрозуміла, що безповоротно закінчилися часи, коли могла собі дозволити на блукання мріями у хмарах, на капризи розпещеної одиначки і займатися тільки собою. Заліщики повні дачників, кафе, романтичних прогулянок над Дністром, сільська чарівність Червоного Яру, потайні рандеву з Янеком Калиновським, заскоки до Товстого на суничне морозиво, яке так дуже любила... Заслання, транспорт, Сибір, сльози, воші, клопи, голод, морози і безперервна важка праця. Несподівана смерть мами, розпука батька, якого ніколи у такій чоловічій любові не підозрювала. Сирітська самотність безпомічного своєю короткозорістю, тихого й хворобливого братика. Маму замінити не могла, але прала, штопала, варила. Для себе не мала часу, занедбала вроду і поза сім’єю — втрачала поволі зацікавлення цілим світом.

І хто знає, що з нею сталося б, якби не Владек Лютковський. Віддавна, ще в Червонім Яру зрозуміла, що йому подобається. Приємно тішило це її дівочу пиху, але це й все. Її думки і мрії незмінно кружляли біля Янека Калиновського. Навіть тоді, коли вже позбулася сумніву, що Янек кохає Оксану. В транспорті, якщо тільки траплялася нагода, Владек не відступав від Целіни ані на крок. Не нав’язувався, був скромний і гордий, але усією своєю поведінкою давав зрозуміти Целіні, яка вона йому близька й дорога. Пристойний блондин зі світлим обличчям, волошковими очима, спокійний, розсудливий, вчився у львівському політехнічному інституті. Колись прислав їй звідти листівку з краєвидом.

У транспорті, в одному з Владеком вагоні, в Калючому в тому самому бараку, у тій самій лісній бригаді — Владек завжди був біля неї. Уважний, охочий до поради й допомоги. Це було кілька днів після смерті матері, вже після похорону. Повертали з роботи на вирубці. Отупіла від болю, наскрізь промерзла, втомлена й голодна, волоклася останніми силами, байдужа до всього. Сипав густий сніг, плутав протоптані стежки, водив по заметах. У якийсь момент Целіні стало тепло, якось так блаженно, солодко в