Метелик над річкою - Шайна Даймонд
– Мишко, ану зачекай! Ти ж обіцяла бути слухняною і не втікати від мене… Ану повернися зараз же і не смій наближатися до води!
Спинившись на хвильку, щоб перевести подих і дати відпочинок старечим кісткам, дідок із сивим коротким волоссям і білими вусами, в окулярах та простій бавовняній сорочці і таких же коричневих штанях хапнув ротом повітря й почовгав у бік заростів верболозу, звідки долинав веселий сміх його онучки: мала капосниця завжди так бігає, наче він у своєму поважному віці здатен всюди за нею встигати.
Бубнячи під ніс погрози більше нікуди з нею не виходити і відпочивати собі вдома, розгадуючи улюблені кросворди та дивлячись «ЛОТО», – старий майже дістався до кущів, коли раптом почув захоплено-здивований вигук онучки:
– Дідусю, дідусю, тут знову Русалонька! Дідусю, вона спить у воді!
Одразу передчуваючи недобре після почутого, старий чоловік швидко продерся через молоді кущі верболозу і тільки глянувши через плече онучки на «сплячу» Русалоньку у воді – ту саму червонокосу молоду красиву пані, яку вони вже зустрічали раніше і з якою Мишка навіть зробила фото для свого альбому, – однією рукою затулив дівчинці очі, щоб не дивилася, а іншою схопився за серце.
