Метелик над річкою - Шайна Даймонд

Мабуть, дивно обдумувати фінал книжки, коли твоє власне життя знаходиться у смертельній небезпеці. Може статися, що я вже її не допишу, а шкода, бо сюжет доволі захопливий. 

Ми приїхали до річки і зупинилися на тому самому місці, де молодий лікар зі своїм другом врятували мені життя. Де-не-де на кущах та піщаному березі ще виднілися обривки смугастої поліцейської стрічки, адже не так давно тут було місце злочину… Ні, місце нещасного випадку, який цілком міг би видатися злочином, якби не переконливі свідки подій. 

Правду кажучи я й сама досі не визначилася з тим, ким я є: жертвою чи винуватцем злочину? Судячи з того, що Примарна Наречена жадала жорстокої розправи наді мною – у неї проблеми з визначенням моєї ролі не було. 

Я не могла поворухнутися і навіть ковтнути слину не могла, то де там сподіватися щось сказати чи ж закричати. Лежала на задньому сидінні свого авто, незграбно схиливши голову набік і тільки й могла, що стежити очима за подальшими діями викрадачів. Вони обоє тепер зняли каптури своїх курток, схоже, не переймаючись тим, що я бачу їхні обличчя, проте обоє досі лишалися в медичних латексних рукавичках. В такому разі немає сумнівів у тому, що ані в будинку, – ні в салоні авто їхніх відбитків не буде знайдено. 

Брат і сестра. 

Один втратив через мене найкращого друга, інша – кохання всього свого життя, от тільки якщо на блідому й змарнілому від горя обличчі дівчини виднілася холодна рішучість з натяком на ненависть, – то обличчя її брата вражало своєю скорботністю та невпевненістю. Тому коли Примарна Наречена – як я подумки прозвала ту, хто прийшла по мою душу – вийшла з машини і наказала братові витягнути з салону і мене, молодий чоловік поводився зі мною так обережно, наче сподівався хоч би в такий спосіб зробити мої останні хвилини життя не такими жахливими. 

Притримуючи моє паралізоване тіло за плечі і під коліна, він на руках переніс мене на берег ближче до води і обережно поклав на пісок, де я і лишилася лежати наступні хвилин десять – не менше, мружачи беззахисні очі від ранкового сонця та вислуховуючи сповідь своєї майбутньої вбивці.