На краю ненависті - Уляна Пас
І це все?
Блін, я ж сама його відштовхнула, чого ж тепер відчуваю, як всередині розростається невдоволення від його дій?!
Швидко переодягнувшись в джинси та накинувши на себе тоненьку куртку, я все ж таки покинула своє укриття. Поки наближалася до веселої компанії, котра окупувала задній двір, з подивом відмітила, що свято було в самому розпалі.
Незрозуміло звідки принесли довгий стіл і стільці, а страви, які ми готували кілька годин, гості уже смакували.
- Амінко! - помахала мені рукою Рита і, як виявилося, навіть місце для мене зайняла поряд з собою.
Напевно, це така насмішка долі, але Золотов чомусь розмістився якраз навпроти мене. Альбіна також не пасла задніх і тепер тулилася боком до Янчика.
В одноразову склянку мені налили вина, але пити я відмовилася. Впродовж дня, зайнята роботою, я не звертала увагу на свій стан, а зараз розуміла, що веселитися зовсім не хочеться. Розболілася голова і хотілося спати.
Але просто встати і піти я також не могла. Все ж таки негарно це буде виглядати, тому просто посиджу за компанію, а потім під шумок заховаюся у будиночку.
- Чому не п’єш? - Рита помітила, що моя склянка залишилася повною і здивувалася. Вона ж то уже випила добряче й широко усміхалася.
- Та щось не хочеться, - відповіла і миттєво зловила на собі серйозний погляд Яна. До речі, він також не пив, аргументуючи це тим, що завтра зранку доведеться сідати за кермо.
Ну, звісно, Марк то з такого приводу навіть не заморочувався і на повну веселився.
Коли на вулиці добряче стемніло, я вирішила все-таки піти до себе. Голова розболілася так, що вити хотілося, а ще мені було холодно.
На щастя, усі, сп’янілі та веселі, зовсім не звернули увагу на те, що я покинула їхню компанію. Сильніше обійнявши себе руками, я попрямувала в бік будиночку. Зараз я була навіть вдячна Яну за те, що дозволив мені тут залишитися.
Коли ж вийшла на ґанок і вже зібралася відчиняти двері, завмерла, почувши спів якогось птаха у лісі.
Я точно ідіотка, якщо на заміну теплому ліжечку обрала спів птахів. Розвернувшись, присіла на сходи і замислилася. Спів не припинявся, лише переривався, коли друзі голосно реготали десь там за будинком.
- І чому я не здивований побачити тебе тут? - голос Яна вивів мене з роздумів і змусив підстрибнути від несподіванки.
- Гей! Ти налякав мене! - ображено вигукнула.
- Переживеш! - хмикнув Золотов і сів поряд зі мною. - Чому втекла від усіх? Не пила нічого.
- Ти також не пив, - буркнула. - І теж утік.
- Тут мені подобається більше, - Ян так мило усміхнувся, що у мене серце частіше забилося. На ґанку горіла лише одна лампочка, але, на щастя, Золотова я бачила доволі добре.
- Поряд зі мною? - схоже, мій язик вирішив пожити окремо від голови. А може, у мене гарячка, якщо я кажу подібне?
- Поряд з тобою, - Ян не став лукавити і сказав як є. - Тобі не подобається моя компанія, крихітко?
- І знову ти за своє? - фиркнула, відчуваючи, що очі починають злипатися. Ще трохи - і я засну просто тут. - Я не крихітка, Золотов.
Крихітка… моя крихітка, - його голос діяв на мене якось неправильно. Зачаровував і не давав нормально мислити.
Саме тому, від гріха подалі, я вирішила втекти в будинок. Тільки от підвелася занадто різко і тіло чомусь повело вбік. Напевно, я б і лоба тут розбила, якби не блискавична реакція Яна.
- Ти чого? - стурбовано запитав, огортаючи мою талію руками.
- Я спати хочу, Золотов, - спробувала вирватися, але мої кволі спроби це зробити, нічого не дали. - І під теплу ковдру. Чому сьогодні так холодно?
- Холодно? - здивовано перепитав, а тоді поклав свою долоню мені на лоба. - Блять, ти ж гориш, маленька...
- Угум, - навіть не знаю, як це сталося, але в обіймах Яна мене розморило повністю. Я навіть забула про межі між нами і поклала голову йому на плече. - Як же я тебе ненавиджу, Золотов.
Останні слова були сказані уже на межі сну та реальності. Навіть не знаю, чи зміг Ян їх розібрати. Тільки от його слова я почула занадто добре.
- У нас це взаємно, крихітко.
А тоді він просто підхопив мене на руки і кудись поніс.
