Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Ключі від ліфта - Людмила Петрівна Іванцова

Ключі від ліфта - Людмила Петрівна Іванцова

Читаємо онлайн Ключі від ліфта - Людмила Петрівна Іванцова
доволі багато уваги, і вона лише додала, люб’язно посміхнувшись:

– Приходьте ще!

Оля нетверезо кивнула і, підхоплена за талію своїм несподівано щедрим «другом», попливла до виходу.


Уже в машині, коли Ліза їхала додому, витягнувшись на задньому сидінні, вона відчула голод і згадала про подарунок. Вона дістала з пакета гілку дрібних бананчиків, відломила один і почала чистити. І раптом серце калатнуло їй у грудях і, здалося, поповзло до горла.

На жовтій шкурці банана потемнілими крапочками було видавлено чи то шпилькою, чи зубочисткою – «Врятуй мене!»

34

Вони пили на кухні в Ігоря горілку і говорили, говорили. Старі друзі, однокласники. Це з ними траплялось і раніше. То коньяк, то горілка, то пиво з горішками під футбол чи бойовичок… Розмови про колишнє, про роботу, плани, проблеми, про дівчат та жінок – не без того. Хоча вдома сиділи не так уже й часто, частіше в майстерні у Льовушки, але зазвичай просто вешталися по харчевнях, клубах, більярдах, боулінгах, виставках та інколи бували на концертах. Разом, чи окремо, з якимись своїми подружками, чи з метою таких десь підчепити.

Цього вечора жіночого товариства вони потребували менш за все. Пов’язані спільною таємницею, хлопці намагалися скласти якусь логічну загальну картину того, що трапилося за останні три дні, починаючи з тієї миті, коли нечиста сила поплутала Ігоря кинутися навздогін ненормальній малолітці. Скласти картину та якимось чином домогтися «чіткості зображення». Бо якщо окремі події і виглядали більш-менш реальними буденними складниками різнобарвного міського життя, то деякі «пазли» були геть з іншого виміру.

Але чим більше друзі пили та говорили (а кожному було, що розповісти), тим менше йшлося про чіткість у спогадах і в баченні поточного моменту. Туману в головах ставало все більше, може, через цигарковий дим на кухні чи через високий градус напою, що мав би спростити розуміння подій.

– А можна… можна я вляжусь у тебе? – спитав зморений Льовушка. – Геть немає сил іти додому, щось я охляв від хвилювань.

– Лягай, друже! Хоч і на мій диван! Якби ти знав, – Ігор ляснув рукою по столу, – де і як я спав останні дві ночі! Якщо я зараз ляжу тут на підлогу і засну… Якщо… Льовко! Це буде в сто… ні! У тисячу разів краще, ніж ТАМ!

Ігор почувався навіть трохи героєм. А то! У нього є такий екстремальний досвід! Куди тому Льовці! «Пацан… – думав він. – Але ж допоміг! Якісь його знайомі баби попросили ментів… Молодці! А та гадюка… Так підставити! Але ж гарна…»

– Зустріну – задушу! – раптом промовив він уголос.

Льовушка, що вже брів непевною ходою до кімнати, озирнувся, вчепившись за одвірок:

– Що? Кинь! Посуд помиємо завтра! – махнув він рукою.

– Та до біса! Завтра мені на роботу! Льовко! Блін! Я зранку піду НА РОБОТУ! – Ігор ще раз ляснув долонею по столу. – А тепер я хочу почистити зуби! Це такий кайф – просто почистити зуби!


Коли Ігор зайшов до кімнати, одягнений Льовушка вже спав по діагоналі його розкладеного дивану просто на ковдрі. Ігор зняв джинси, хитаючись, повісив їх на спинку стільця, стяг із себе теніску, охайно повісив і її, посунув ноги товариша вбік, забрався під вільний край ковдри та миттю заснув.

Що снилося кожному з них, невідомо. Чи дивні їхні пригоди, чи щось зі спільного дитинства, чи нові знайомі жінки, чи страхи в міліції, а може, снилася малолітня провидиця, але були вони обоє щасливі, що все скінчилось і можна жити далі, як раніше.

А може, то вона й була – та сама «чиста радість»? Радість повернення до свого колишнього життя – і не треба вже ніяких пригод, адреналіну, чарівних ключів та поцілунків у ліфті. Як у тій притчі про дядька з тісною хатою – «Купи козу!» А потім – «Продай козу!» І буде тобі щастя…

35

Ліза мала одну важливу рису характеру – вона вміла володіти собою. Не те, щоб тримати все всередині та не реагувати на події, але життя навчило, що набагато корисніше й мудріше не вихлюпувати першу реакцію назовні, бо більше зважена «друга» реакція може бути набагато розумнішою. Певне, то ще збігалося з її темпераментом чи психотипом, бо скільки, бувало, не вчили і не сварили Кіру, втримати її від імпульсивних реакцій було неможливо. Наука їй на користь не йшла, а Ліза лише зітхала: «Мабуть, уже ти, Кірюхо, такою петардою вродилася!»

От і страшні відкриття тієї клубної ночі краще було якийсь час обміркувати, а емоції притримати в собі, хоч як це було важко. Адже жити, як раніше, стало нестерпно. Виявляється, статус дружини цього чоловіка просто змінив одне її приниження на інше. І навіть набагато ускладнив можливості її виходу з гри, про що Ліза все частіше задумувалась. Але чоловіків настрій мінявся, мов погода, інколи він усе ж таки бував веселим, щедрим і виявляв турботу, але це швидше насторожувало Лізу, ніж тішило, та й нічого не змінювало в її житті, де вона з жаданої нареченої дуже хутко перетворилася на дармову робочу силу і в будинку, і в клубі.

Окрім фізичної втоми, її душила образа, що майбутній батько майже не говорить про малюка, який от-от увійде в їхнє життя, та й не вважає такий робочий графік майбутньої матері шкідливим. Одного разу він кинув їй: «Моя мати так само працювала у батька в клубі, коли була вагітна мною. Це нормальні речі! Бачиш, який я виріс? Тебе ж не на будівництво посилають? Чи ти вже забула, як працюють твої землячки?! Казали мені, що ваші жінки невдячні, дарма я не вірив!»

Інколи Ліза таки зривалася і відповідала, інколи ковтала сльози ненависті й складала план рішучих дій. А ще думалося, що через її нетерпимість дитина може вирости без батька, і жінка розмірковувала про загальні труднощі «притирання» молодого подружжя. Але після того, що розповіла

Відгуки про книгу Ключі від ліфта - Людмила Петрівна Іванцова (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: