Анна Київська – королева Франції - Валентин Лукіч Чемеріс
І що з того, що про любов-закоханість і справді, як співається, немало створено пісень, що з того?
Що з того, як все одно кожне намагається створити – і створює! – ще одну.
Але вже свою пісню – про любов. А вона – кожен певен – найзначніша і найнезвичайніша. Себто СПРАВЖНЯ.
І вона не тільки для її творців найзначніша, часом вона стає такою і для оточення. Навіть для самої історії.
І таких незвичайних (най-най-най…) історій кохань знаєте скільки набереться?
Книжка під назвою «100 великих историй любови» 2006 року вийшла у Москві.
«Герої цієї книжки не боялися любити, – це з передмови до видання. – Вони не тікали від почуття, що було високим, віддаючи перевагу спокійному і розміреному життю. Вогонь пристрастей, який спалював до тла, відкривав тим, хто пройшов через нього, інший світ, який іноді називають істинним раєм. Крізь сльози і біль, гіркоту і нестерпні муки, хвилини відчаю і тугу велику люди знову і знову йшли на багаття богині любові Афродіти, щоб спізнати те, до чого вони були приречені Небом…»
І душі тих, кому випало, піднімалися до прекрасних і ще незвіданих вершин кохання…
Автори книжки зізнаються, що їм хотілося розповісти про любов прекрасну і величну, а часом – низьку і підлу. Про ту любов, що кожного разу перевертає звичний світ: частіше тільки для двох, рідше – для великої маси людства…
Це любов людей різних національностей і вельми відомих у світовій історії – літератори і поети, композитори, співаки, музиканти, політичні діячі, королі, актори… Серед них, як зазначається в передмові, – росіяни і французи, італійці й англійці, іранці, поляки, українці, індуси. Люди різних віросповідань – православні і мусульмани, католики і протестанти. А об’єднує їх одне – любов. Вони любили пристрасно і самовіддано, любов визначила їхні долі, ламала характери, перевертала життя…
У назві кожної розповіді, зазначають видавці книги, – попереду стоїть ім’я жінки, а за нею – чоловіка. І це зроблено не лише з поваги до жінки. Такою назвою автори багли підкреслити наступне: при читанні історій зверніть увагу, що в більшості з них саме жінці належить ініціатива, саме жінка виявляється рухомою силою любові, як і взагалі – події. Позитивної чи негативної – не суть важливо. І частіше всього в підсумку саме жінка виявляється жертвою любові.
У книжці й справді розповідається сто дивовижних історій про незвичайне кохання. Це – історії великої любові. Правда, список героїв цих історій запропонований авторами видання. Тут відчувається деякий суб’єктивізм, адже інші автори могли б якось і по-іншому укласти той список історій незвичайної любові, але в основному він би не дуже відрізнявся від того, що вміщений у книжці «100 великих історій любові» В цьому зізнаються й автори книжки.
«Безперечно, в світовій історії можна знайти ще немало дивовижних і красивих історій любові. Автори розповіли про ті, що їм здалися найбільш яскравими, які відобразили глибинну суть різних проявів любові. В основному, це широко відомі історії, але напевне багато читачів дізнаються щось нове, саме для них цікаве і важливе. А хто й запропонує інші історії про інші такі ж незвичайні випадки любові.
У згадуваній книжці вміщено «100 великих історій любові». Про «почуття глибокої сердечної прихильності», про кохання, як у Лесі Українки: «Ізольдо! Ох, Ізольдо! Прийми любов мою!» Чи як у Франка: «Я теж люблю – / Палка, важка, нерадісна моя любов! / Вона, мов слабість десь яка, / Ввійшла мені вже в кість і в кров». Цариця Савська і цар Соломон, Сапфо й Алкей, Клеопатра VII і Юлій Цезар, цариця Тамара і Шота Руставелі, Беатріче і Данте…
А ще Анна Австрійська і кардинал Рішельє, Крістіна Шведська і Карл-Густав, Емма Гамільтон і Гораціо Нельсон, Поліна Боргезе і Нікколо П/*аганіні, Жорж Санд і Фредерік Шопен…
А ще – Евеліна Ганська й Оноре де Бальзак, Анна Ахматова й Амедео Модільяні, Едіт Піаф і Марсель Сердан, а ще…
Сто історій – щасливих і трагічних. І кожна – це поема, незбагненна і часом трагічна, звичайна і неймовірна, щаслива і смертельно небезпечна – про любов, що робить нас людьми…
Звичайно, незбагненна любов, як творіння мистецтва, не могла вкластися у такі вузькі рамки, як 100 історій.
Їх, історій великої любові, значно і значно більше на планеті Земля.
Жаль, що серед цього визначного списку жіноцтва, що подарувало їх обранцям велику любов, чомусь немає Анни Ярославни.
І немає незбагненно-відданої любові до графа Рауля, який, захопившись удовою короля Генріха I[13], за свідченнями, викрав її, молоду удову, коли вона поїхала в Санліський ліс на лови, привіз її до свого замку і був таким щасливим, як буває чоловік, коли нарешті зустріне свою єдину в світі жінку і спізнає з нею ту любов, що увійде в історію…
