Бережіть янголів своїх - Тетяна Брукс

— Це нічого. Я обіцяю, що завтра ти будеш почуватися прекрасно. Навіть краще, ніж сьогодні.

— Як ви… пробач, ти, можеш мені таке обіцяти?… Ну, гаразд, гуляти — так гуляти!… Зрештою, у мене ж справді день народження!

— Авжеж. За тебе.

І ми нарешті випили. Беручись до салату, поцікавилася:

— То хто ж ти? Як тебе звуть? Не можу ж я святкувати свій день народження з незнайомцем.

Салат виявився дивовижним, і я подумки похвалила себе за вибір.

— Ну… скажімо, Анжело… Гм, чудовий салат, правда ж?

— Анжело? Ти італієць? У мене ніколи не було знайомих італійців… Ти так добре говориш українською…

— Я володію багатьма мовами. Хай тебе це не бентежить.

— Добре, Анжело. Тож скажи мені все-таки, чому ти тут?

Але він не встиг відповісти. Мою увагу раптом прикувала сцена, на яку вийшов іще один молодик. Ефектний блондин з яскраво-блакитними очима і такою ж, як у Анжело, спортивною фігурою. Він дивився на мене не відриваючи погляду і захоплено усміхався.

«Щось доля балує мене сьогодні», — подумалось мені. За віком блондин — ровесник Анжело. Обидва в білих вишуканих костюмах. Без банальних краваток і претензійних метеликів. Кілька розстебнутих верхніх ґудзиків на сорочці… Це виглядало так звабливо, що у мене запаморочилася голова. Чоловіки загадково перезирнулися. Анжело ледве помітно кивнув блондину. Той відкрив кришку рояля і заграв якусь ніжну, просто божественну мелодію. Я ніколи не чула нічого подібного. І дотепер не бачила тут цього музиканта.

— Потанцюємо? — мій кавалер галантно простягнув руку. Я, наче під гіпнозом, вклала в його долоню свою.

Музика була чудова. Мелодія дзюрчала, як струмок у незайманому лісі. То раптом залилася щебетанням птахів, розлетілася луною любовного перегуку диких звірів, потім, майже затихнувши, з силою обрушилася потоком почуттів…

Анжело м’яко, але впевнено повів мене в танці. Він був чудовим партнером. Лагідним, але сильним рухом правої руки притиснув мене до своїх грудей і подивився в очі. Нахиливши голову, зашепотів на вухо:

— Є така легенда… У кожної людини є янгол-­охоронець, який приставлений до неї, щоб охороняти її і допомагати робити правильний вибір у житті. Цей янгол завжди насторожі і знаходиться поруч із людиною…

— Я ніколи не чула такої легенди… — зашепотіла я йому у відповідь.

—… І тільки в один день на рік людина лишається без свого янгола, — продовжував говорити Анжело. — Він залишає людину, щоб тримати відповідь перед Богом: що доброго зробив за рік його підопічний і що поганого, — голос звучав тихо. Зачаровував і вабив кудись…

Перед моїми очима раптом виникла картина: незвичайно великий, абсолютно білий зал яскраво освітлений. В кінці залу сидів чоловік. Поставний, сивий, він дуже нагадував Шона Коннері. Акуратно підстрижена борідка, уважні примружені очі. Перед ним стояв інший чоловік, зі спини дуже схожий на Анжело. Його голова була низько опущена, а ззаду — два покірно складених білих крила.

— Отже, що ти можеш сказати про свою підопічну? — гучним відлунням рознеслося залом.

— Вона зробила багато добрих справ за цей рік…

Голос теж здався знайомим.

— Старанно працювала, щоб отримати нову роботу. Потім багато вчилася і щиро раділа своїм успіхам.

— Добре. Іще що?

— Була щедра з друзями та колегами, — продовжував мій янгол-охоронець.

Я вже здогадалася, що вони обговорюють мої справи — хороші й погані.

— Чесна і щира, хоча декотрі з тих, якими вона себе оточила, не розуміють її…

«Точно. Ірка навіть висловила мені якось, мовляв, я надміру випендрююсь…»

— Проявила милосердя до сусідки, з якою раніше стосунки не складалися. Вона пробачила скандальній жінці образи і цілий тиждень доглядала за нею, коли та хворіла. Щодня відвідувала її, готувала їжу, купувала ліки і нічого не зажадала натомість.

«Це ж треба… я навіть не думала, що у хворої жінки можна щось просити. Вона ж зовсім самотня, тому й скандалить», — промайнуло в моїй голові.

— Підтримує сина і вчить його правильним законам. Але й не заважає йому. Шукає себе, — продовжував звітувати посланець. — Намагається бути чесною, хоча у дрібницях грішить…

«І де ж це я у дрібницях грішу, цікаво…»

—… З чоловіком живе в гріху…

Мене охопила злість. «Дивні ви, хлопці. А якщо він одружуватися не бажає, то я що, взагалі ні з ким не повинна… а як же почуття, самі ж нагородили мене таким темпераментом…

— Це твоя недоробка, — лагідно насварив його «Шон».

— Та знаю. Мені було шкода ранити її. Вона боїться залишитися без чоловіка.

— Треба переконати, що це не її чоловік. Поки вона тримається за нього, я не можу дати їй другого шансу. Ти ж розумієш?

— Я розумію…

— Що ще? — пророкотав сивий чоловік.

Анжело зам’явся. Потім, вдихнувши глибше і ще нижче опустивши голову, вимовив:

— Вона не любить свій день народження.

— Що-о? Та як це можна?!— гуркотом грому відлунило у залі.

— Вона не хоче старіти…

— Так поясни цій невдячній жінці, що єдиний спосіб залишитися молодою — це померти. Вона хоче цього?!

— Гадаю, що ні.

— Думає він, — почав заспокоюватися «Шон». — Навчи бути вдячною за все, що вона має в своєму житті, адже багато хто не має і цього. Нагадай про тих, хто помер молодими. Покажи їй калік і схиблених. Поясни, що разом із віком вона отримує в подарунок щоразу новий день із новим світанком, сонцем, дощем, квітками. Зустріч із новою людиною,