Бережіть янголів своїх - Тетяна Брукс

Сергій простягнув їй газету. На останній сторінці — велика фотографія. На ній — Серьож­ка. Тримає на руках малю-у-усіньке біле цу­ценя. Під фотографією велика, на всю сторінку, стаття.

— «Нехай ця істина лишається на віки: людині пора вже ставати людянішою», — прочитала Таня вголос.

Анкоридж. Серпень 2012

Якщо ви не любите свій день народження, ви в цьому не самотні. Ненавиджу усвідомлювати, що стала на рік старша…

«Ну то й що?» — запитаєте ви…

А те, дорогенькі мої, що на один рік наближаєшся до «хеппі-енду». Ну, ви ж розумієте, про що я?.. Одне діло — коли вам сімнадцять, і все ще попереду. Нарешті вийшли за поріг ненависної школи, і починається яскраве, вільне студентське життя. Коротше — доросле! Воля-а-а-а!

А якщо вам сорок!? А бо й узагалі п’ятдесят?! І всі навколо чудово помічають, що вам не двадцять п’ять. Що тоді?! Чоловік до молоденької приліпився. І що він там з нею збирається робити — ночами?..

Син виріс. У нього своя сім’я, своє життя. Навіть із днем народження матір привітати забув.

Заміжжя «не світить»: кому потрібна втомлена життям шкапа, якщо молодих і звабливих скрізь повно? Так і живеш, хай йому грець, як заведена іграшка: дім-робота, робота-дім…

Сьогоднішній ранок почався зі скандалу. Олег, мій чоловік, любить прокидатися рано. Він — «жайворонок». Я — «сова». Не можу засинати о десятій вечора. Не спиться, хоч убий! Уже й слоників рахувала, і про щось хороше мріяла. Так розмрієшся, бувало, що від прикрощів не тільки сон не приходить, а навіть валер’янку ковтати доводиться. Отож зрання, та ще в такий день, як сьогодні, люб­лю поніжитися у м’якій шовковій постелі. Насолодитися солодким ледарюванням, щоб неквапно влитися в такий же спокійний теплий день.

І взагалі, не так-то вже й часто буває, коли твій день народження випадає на вихідний.

— З днем народження, Анфі-і-со! — раптом вривається різкий голос Олега.

Це він мені. Треба сказати, як на свій вік, виглядаю я приголомшливо. Звісно, не з самісінького ранку, а пізніше. Після двох-трьох чашечок ароматної кави. Тоді — душ і зовсім легкий макіяж. Іноді, десь на вечірці, я, як і будь-яка білявка, люблю покрасуватися в стилі «Мерилін Монро». Не кожна жінка може собі це дозволити — нехай заздрять.

— Доброго ранку, Олеже, — я нарешті продерла очі. — Із днем народження! А котра вже година?

Ось тут і криється головна проблема. У мене з моїм чоловіком (точніше, бой-френдом) дні народження збігаються. Ви скажете: як чудово! Романтично! Хіба таке буває?

Саме так. Не бувало ще ні разу, щоб мій день народження пройшов так, як хочу цього я. Олег володіє вражаючою, просто дивовижною здатністю збирати навколо себе галасливу компанію. Співробітники, спортсмени, друзі дитинства… Усі з дружинами, аякже. Усі в’ються навколо нього, до рота заглядають.

А в мене лише три подруги. Їхні чоловіки на мій, а тим більше, на його день народження (з Олегом вони знайомі тільки через мене) приходити не хочуть. Отож три мої подруги і я — проти цілого натовпу гостей! Нам їх ніяк не здолати.

— Кажеш, котра година? Уже восьма! Вставай, дорогенька, нам іще ковдри збирати, намет вкладати.

Ось так.

Олег — запеклий турист. Любитель природи. Для нього день народження уявляється на дірявій ковдрі, заляпаній жирними плямами від плову або рибної юшки. Горлання пісень до хрипоти під гітару і ніч у тісному наметі, де в ребра впивається каміння і грудки, а в ніс і у вуха лізуть ненависні комарі. Ні, я не можу сказати, що не люблю посидіти біля вогнища чи з’їсти шматочок рум’яного шашличку, запиваючи його червоним винцем. Але для вилазки на природу, врешті-решт, можна знайти інші дні. Перше травня, наприклад. Або дев’яте. Чи просто вихідний. Зібралися й поїхали…

— Який, в греця, намет?! Ми ж домовлялися сходити в ресторан!

Якщо вже все одно не можна зупинити наближення старості, то я волію хоча б порадувати себе відпочинком у ресторані. Можна вдягти красиву сукню, в якій відчуваєш себе стрункою і підтягнутою (хіба даремно я перед цим два місяці сиділа на кефірі та огірках!). Туфлі на шпильках височенних, виписаних з останнього каталогу мод. На пальцях — персні, а у вушках — сережки. Комплект останньої колекції Вікторії Бекхем. І отак викликати в захват чоловічої половини ресторану, а в жіночої — заздрість. Отримати хоч якесь задоволення, якщо вже не можна залишатися молодою скільки захочеш.

Я вже не кажу про те, щоб звільнити себе від нудного, розтягнутого на цілий день стояння біля плити, чищення каструль, мисок, ложок і всякого іншого начиння. Отож, хто хоче в намет? Я не хочу.

— Я не хочу! — волаю рішуче. І звідки в мене такий пронизливий голос зранку?

— Що значить «не хочу»? — спокійно зауважує Олег.

— А отак. Не хочу — і квит.

— Чого ти не хочеш? Висловлюйся чіткіше.

— Знущаєшся, так? Не хочу святкувати свій день народження в лісі, на брудних ковдрах.

— По-перше, не в лісі, а на березі. По-друге, ковдри цілком пристойні. А якщо вважаєш, що вони брудні, то треба було їх випрати.

«…Ще чого! Ковдри його зашморгані прати…»

— Олеже… Ну можемо ми хоч раз піти в ресторан?

— У ресторан — дорого. Ти ж знаєш, скільки в мене друзів.

— Хоч раз можна нікого не запрошувати? Ходімо удвох, га?

— Ну і що то за день народження?… Ні гостей, ні подарунків, ні пісень… Годі, не капризуй. Треба ще приготуватись.

— Не буду.

— Що ти не будеш? Вставати не будеш? — почав злитися Олег.

— Нічого буду. Готувати не хочу. На берег іти не збираюсь.

— То он як?!