Жуль - Дідьє ван Ковелер
Я відчував, що обпалився. Аліса прагнула лише ніжних відчуттів, спільної веселої легкості та шаленого сексу. А від цього коктейлю у мене йшла обертом голова. Та невже нашу взаємну пристрасть було приречено на нетривалість, на короткі радощі ініціації, вступу?! У моїх обіймах Аліса збагнула, що її тіло знову здатне кохати чоловіків — а я розумів, що ця множина («чоловіки») рано чи пізно стане реальною загрозою нашим химерним стосункам. Єдиним способом переконатися в тому, що я був для Аліси єдиним коханим, було порівняти мене з іншими. І нинішня сварка мала прискорити розвиток цих подій.
Я уявив, як уранці вона йде, залишаючи нас із Жулем — для неї, як і для нього, це було, певно, найкращим виходом. Я миттю перетворюся на підопічного Жуля — понівечений коханням, якого він зможе повести вперед. Відчувши, що я відмовився від його колишньої хазяйки і віддав її іншим самцям, пес, напевно, вирушить на полювання і, замість безнадійно опікуватися інвалідами, приноситиме мені у зубах дівуль.
Я з тяжким серцем усміхнувся. Безтямно закохавшись у жінку, яка мусила мене невдовзі покинути, я з подивом відкривав у собі особливу форму довіри. Те, що цілих шість днів від Фред не було новин, аж ніяк не лякало, скоріш навпаки: я з гордістю міг сказати, що розраховую тільки на себе. Аліса дала мені крила — і я вже їх не складу, навіть якщо шугати у небі мені доведеться на самоті. І я, і вона — перед нами лежав довгий шлях. Якщо відсутність може продовжити цей союз, ми конче знову зустрінемося. Заради неї я хотів стати кимось. А вона, спробувавши інших, мусила впевнитись у своїх почуттях до мене.
*
Я прокинувся, зігрітий сонячним промінням, почуваючись дуже легким. Зголоднів страшенно. Потягнувся, розплющив очі. Ліжко було порожнім.
Жуль прокинувся пізніше ніж зазвичай. Вони ще спали. Він тихо спустився з ліжка, натиснув на дверну ручку лапами та збіг сходами. Відчував, що десь там потрібна його допомога — навіть якщо це, як завжди, могло закінчитись погано.
Погода була чудова, вітерець доносив запахи млинців і хот-догів. Працівники пляжу розгортали намети та виймали купи шезлонгів. Бульдозер завершував рівняти пісок і віддалявся у бік порту. З автобусів висипали підлітки із наплічниками — їм Жуль точно був не потрібен. Він не бачив жодного мікроавтобуса з інвалідами. Гучномовець закашлявся і гукнув, заглушивши крики мартинів:
— Доброго дня! Уже десята година, пляж відкрито, рятувальники на місцях! Нагадуємо: собакам суворо заборонено спускатися з променаду на пляж!
Жуль кинувся за мартином, що копирсався у пакеті зі сміттям з написом «Чисто — Трувіль!» Пес знайшов рештки сандвіча, недоїденого якимось «жайворонком», потім побіг у бік Чорних скель — там закінчувалась територія, за якою назирав рятувальник, що у робочий час постійно свистів на пса.
Простеживши кілька старих слідів нецікавих для нього сучок, Жуль підійшов привітатися до чоловіка, що креслив на піску кола. А потім його зацікавила родина, яка ставила парасолю і розкладні стільці. Пес радісно тявкнув кожному і ліг перед переносним холодильником. Оскільки ніхто не збирався його відкривати, Жуль запропонував свої послуги, спробувавши кігтями підняти металеву кришку. Голова родини побіг наганяти пса — і перечепився через ремінь однієї із торб. Він зойкнув і впав, схопившись руками за кісточку. Діти кинулися до тата, а жінка відкрила холодильник, аби прикласти до ноги лід.
Жуль чекав слушної нагоди, аби знову спробувати наблизитися до смачної ніжки, що манила його, загорнута у фольгу. Аж раптом відчув дещо інше. Й обернувся в бік моря. На самому краєчку припливу, що вже з’їдав берег, хлопчик ударами лопатки зміцнював мури піщаного замку. Миттю забувши про можливий бенкет, Жуль гайнув до хлопця і допоміг йому, задньою лапою стукнувши по укріпленням замку.
Раптом поривом вітру з хлопчика зірвало кашкетку. Жуль кинувся за нею у хвилі. Поки він ловив кашкетку та повертався з нею на берег, дитина побігла за ним у море. І тоді сталося щось дивовижне — щось, від чого у Жуля миттю прокинулися всі його навички. Хлопчик, відчувши холод води, зупинився, почав крутити плечами і головою на всі боки, гримасувати. А потім упав обличчям уперед, став бити руками по воді, ніби хотів пробити в ній дірку, крутитись і галасувати, поступово занурюючись під воду і випускаючи бульбашки. Жуль тривожно загавкав у бік пляжу. А потім пірнув, вигнувся, аби підібрати маленьке тіло, що здригалося у конвульсіях і неслухняно сповзало у воду. Пес зробив дві чи три спроби. Нарешті він головою виштовхав дитя на пісок.
— Оскаре! — чулися крики.
Підбігли жінка та двоє інших дітей — і майже одночасно з ними з’явилися рятувальник і тато родини, який сильно накульгував. Жуль відчув, що хтось обійняв його і піднімає. Він заричав і показав зуби, відмовляючись відходити від маленького тіла, яке тряслося і яке пес намагався зігріти собою. Десь удалині бігла Аліса і гукала його. Але Жуль не рухався, поки вона не опинилася зовсім поруч.
Навіть уявити не могла, що втрачу Жуля удруге — і почуватимусь такою щасливою! Що не день, Жуль ставав усе більш схожим на себе колишнього. Ніжного, веселого і слухняного пса. До послуг людини.
Для нас справжнім дивом було те, як він зрання нісся до маленького Оскара — і все ж ми відчували певну гіркоту. Тепер години, проведені з нами, були для Жуля хоч і приємними, проте все ж зайвими. Обов’язок чекав на нього десь там — а отже, і справжня втіха також. А я пригадувала усіх цуценят, яких ми з мамою виховали. Вони так само, як Жуль тепер, із нетерпінням раз на тиждень квапилися до школи дресури, байдуже, що чекало їх у мисці і наскільки весело було їм з нами. У віці, близькому до пенсії, Жуль знову перетворився на учня, який мусив складати іспити — і щодня він досягав нових вершин, адже йому знову дякували за роботу.
— Неймовірно! — казав нам Оскарів тато. — Він відчуває напади ще до того, як вони починаються! І тоді гавкає в особливий спосіб — це щось на кшталт коду. І ми знаємо, що малий може впасти і дивимось, аби він не забився.
Я
