Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

— Амбасадор? Французький? — здивувався Грушевський. — Хіба в Києві є французький посол?

— Перепрошую пана професора, але не вмію дібрати іншого слова. Французький добродій Енно, власне, не має рангу амбасадора, але повідомляє, ніби дістав доручення від уряду Франції перемовитися з головою української Центральної Ради. І добродій Енно ласкаво прохає в пана професора невідкладної аудієнції…

Борода в Грушевського стала сторч, брови полізли вгору, навіть вуха трохи зсунулися з місця — він аж задихнувся від хвилювання. Представник Франції просив аудієнції негайно, ту ж мить! Навіть коли б у цього французького торговельного агента всього діла було — придбати мішок сухих українських груш або спродати партію французького чорносливу — однаково, це б символізувало початок міждержавних зносин, і передчуття цього історичного факту ронило в душу голови Центральної, проте ще не державної, Ради дещицю пихи…

— Кажіть! — над силу вимовив Грушевський. — Ту ж мить!..

У цю мить Грушевський, вже й справді, відчув себе главою не майбутньої — тільки запроектованої, а держави пристойної, як годиться. Був він мало не тридцять років професором — людиною чистої науки, і науки не точної — історії, і тому позначався схильністю до мрій, марень та нестримного фантазування.

Втім, підстави для марень, звичайно, були.

Адже претендував він очолити державу від Дону до Сяну і від Курщини до Чорного моря. Росла на тих просторах пшениця — як ніде у світі; розкинулися плантації цукрового буряка — більші, ніж у всіх інших європейських держав разом узятих; стояли ліси з дорогоцінних промислових порід дерев, текли незчисленні ріки, багаті рибою, паслися череди молочних корів та отари тонкорунних овець і відгодовувались на сало — світової, незрівнянної слави! — свині беркшир, йоркшир та гемпшир. А в надрах під цією благословенною землею залягали невичерпні поклади кам'яного вугілля, залізної руди, марганцю і нафти…

Адже Україна ще віддавна, з часу постання життя на євразійському суходолі, була місцем схрещення шляхів не лише з варягів у греки, а й з германців, романців та саксів у монголи, турки та інди: з Балтійського та Німецького морів — у море Чорне та Каспійське. З Атлантичного в Індійський океан.

І професор уявляв вже собі в цю хвилину, як посли світових держав поспішають до нього на аудієнцію один перед одним, товпляться в передпокою, огризаючись один до одного і віддавлюючи один одному мозолі.

Поки секретарка переказувала запрошення французькому представникові — прибути зразу, Грушевський заклопотано давав лад паперовому безладу на столі. Але розкиданих гранок «Короткої ілюстрованої історії України» він не прибрав, навпаки, добув із шухляди ще цілу купу і в поетичному хаосі розкидав де попадя: представник фривольної Франції повинен був відразу відчути, що має діло з людиною заклопотаною, до того ж і вельми вченою.

— Ідіть, панно Софіє! — наказав він. — Зустрінете, як годиться.

Софія Галечко широко розчинила двері, зробила крок набік і одночасно виконала щось середнє між військовим поворотом через ліве плече та елегантним реверансом.

Ту ж мить слідом за нею пурхнув у кімнату мсьє Енно.

Посланець цивілізованої Франції був зодягнутий з виключною, французькою елеганцією — «комільфо».

На мсьє Енно були мистецьки відпрасовані панталони — чорні в білу нитку, галстук «парі суар» з величезним фальшивим діамантом та строга чорна візитка — з модною осиною талією. В руці він тримав «котелок» останнього паризького фасону, тобто з такими маленькими крисами, що за них майже неможливо було вхопитися пальцями. Тримав його мсьє Енно у випростаній руці — у широкому жесті гарячого душевного привіту.

Так — з широко розкинутими, неначе для обіймів, руками — мсьє Енно полинув через просторий кабінет, ледь торкаючись носками наймодніших черевиків «вера» дорогоцінної колекції українських килимів на підлозі.

Грушевський наперед вирішив — в ім'я додержання престижу високої установи, яку він очолює, та й шануючи себе як ученого з світовим ім'ям, — зустріти іноземного представника з належною гідністю. Він мав сидіти, занурившися з головою в папери, — коли той з'явиться на порозі, звести голову — коли той переступить поріг, підвестися — коли посланець цивілізованого світу зупиниться біля порога.

Але все вийшло не так.

Якась необорна сила поза волею професора підкинула його над кріслом наче пружиною і кинула вперед — наче ядро з гармати. Що не кажіть, а був він лише майбутнім головою ще не існуючого уряду тільки