Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич
— Від Франції, — мовив він, — ми сподіваємось, щоб французький уряд визнав мету, домагання й претензії України.
— Незрівнянно! — скрикнув мсьє Енно. — Тоді дозвольте, президенте, останнє запитання. Квінто: яка ваша позиція щодо дальшого ведення війни, яку Антанта і колишня Російська імперія, в складі якої перебували й території вашої тепер України, проводять проти Німеччини етцетера?
Грушевський ухопився за кінчик бороди і почав запихати її до рота.
Оце було запитання — так запитання!
Війну три роки тому оголосив ненависний Грушевському великодержавний царський уряд — проти «німецького варварства», за братів–слов'ян та в ім'я всяких інших високих ідей та ідеалів. Проте кожній освіченій людині було зрозуміло, що війна точиться за новий переділ світу між провідними державами, бо кожна з них претендує на першість у світовому пануванні. Але ж царя скинуто, повалено і весь царський режим, а війну народ оголосив загарбницькою. Власне, опір народу проти війни і стимулював розв'язання в колишній Російській імперії революції.
Одначе породжений революцією Тимчасовий уряд, який перебрав нині владу на всіх територіях колишньої Російської імперії, тільки три дні тому — спеціальною нотою свого міністра іноземних справ, добродія Мілюкова, — запевнив усі союзні держави — Францію, Англію, Італію, ще й Сполучені Штати Америки, які теж устряли вже в війну, — що революційна Росія визнає всі державні зобов'язання і вестиме війну далі, аж до повної перемоги над імперіалістом швабом! І здобувати цю перемогу Тимчасовий уряд мав в ім'я торжества справедливості, оборони батьківщини, братів слов'ян, проти «німецького варварства» та інших високих ідей та ідеалів.
А тимчасом народ і тепер, в час революції, вважав війну і далі війною урядів між собою. В країні ширились «пораженчеські» настрої: нехай зазнати і поразки у війні, але ж припинити це нелюдське всесвітнє кровопролиття!
Грушевський теж був «пораженець». Але «пораженець» специфічного тлумачення. Він хотів поразки Росії в цій війні — щоб переможена, знесилена Росія поступилася перед Німеччиною та Австро–Угорщиною і відступила територію України Австро–Угорській імперії: нехай під чужою імперією, але ж «соборна», — мислив історик Грушевський.
Що ж міг він відповісти на запитання Франції, яка закликала до перемоги над Німеччиною та Австро–Угорщиною?
— Розумієте… — промимрив Грушевський, пережовуючи бороду.
Але мсьє Енно, бачачи його непевність, заговорив знов сам, вдаючись до неприхованої пропаганди:
— Розумієте? — скрикнув він. — Російський фронт — бездіяльний! Російські солдати на позиціях святкують свободу! Вони зрозуміли революцію і свободу так, що можна покинути зброю! Сьогодні — тисяча перший день війни! Тисяча і один день воюють вже наші країни — невже тисячократно пролита кров наших націй пролита намарне? Цього не можна допустити, президенте! Тому уряд Франції і цікавий знати позицію вашої української нації в справі дальшого ведення війни.
— Тисяча перший день? — промимрив Грушевський, поспішаючи заховатись за календарний ефект, щоб мати час ще подумати. — Невже — тисяча перший? Хто б подумав! Скажіть, будь ласка, — тисяча перший!..
І раптом його осінило. Геніальні думки завжди приходять несподівано.
Він розпустив бороду на два бакени — що означало в нього хвилину особливо урочисту — і величаво промовив:
— Поважний і вельмишановний пане, мсьє! Прошу інформувати ваш високий уряд, що — тільки бажання, домагання й претензії української Центральної Ради будуть задоволені, — то перше, що ми маємо на меті, це — утворити національну українську армію. Російська армія, — тут Грушевський посміхнувся, і була ця посмішка сповнена зверхності і тонкого виразу презирства, — неспроможна воювати: впавши в революційну анархію, вона розкладається. Вона вже розклалась, мсьє! — навіть скрикнув Грушевський і підняв палець вгору, як робив завжди на своїх лекціях, коли от–от мав вже виголосити резюме, яке студентам належить занотувати в свої студійні зошити. — Бо вона втратила національні інтереси, мсьє! Ті інтереси, на сторожі яких її поставив царський уряд. Царський уряд пішов, — і національних інтересів не стало. А військо молодої української держави буде запалене саме ідеєю оборони національних інтересів. Бо воно й постане саме з них і для їх ствердження. Українське військо буде відмінною бойовою одиницею — незламною та героїчною. Українська армія воюватиме — запевняю вас, мсьє!
На цьому Грушевський закінчив. Він, правда, не сказав, проти кого збирається воювати українська армія. Але ж розмова була дипломатична, і в такій розмові кожне зайве слово — необачне, а багатослів'я — небезпечне.
А щоб посилити ще ефективність своєї заяви, Грушевський хутко підбіг до письмового столу, вхопив чималеньку купу телеграфних бланків, покладених йому секретаркою під час недавньої доповіді, і ефектним жестом кинув їх на круглий стіл перед представником Франції.
— Будьте ласкаві, мсьє! Вуаля! Депеші. З військових частин
