Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич
Кар'єра мсьє Енно робила карколомний стрибок вгору — з дрібного торговця він раптом перетворювався на торговця державного і навіть міждержавного масштабу!
І от він робив свій перший крок на дипломатичному поприщі, виконував свою першу в житті дипломатичну місію, але так само, як і Грушевський, він почував себе ніяково, бо не знав, з чого ж почати?
Цілком очевидно, що коли починати Грушевському, то він мав би почати — з Франції, а коли починати мсьє Енно, то він має почати з України.
Все, що знав професор Грушевський про Францію, зосереджувалось у таких специфічних сферах, як антропологія, нумізматика, геральдика, ну і різні загальні питання культури, мистецтва й літератури. В цих сферах важко було надибати зачіпку для розмови на рівній нозі між двома дипломатами.
Все, що знав мсьє Енно про Україну, обмежувалось інформаціями про обсяг потреб жіночої частини українського населення на предмети косметики, а чоловічої — на кулемети, гармати і аероплани.
Поза тим йому професіонально було відомо, що загальнодержавний борг Російської імперії французькому Національному банкові був більший проти заборгованості Росії всім іншим світовим державам разом узятим: значна, не менша від сорока процентів, частка цього боргу, по паритету, припадає на Україну, а значна частина, до вісімдесяти процентів, усіх індустріальних підприємств на території України — є власністю французьких підприємців або франко–бельгійських змішаних компаній. Але й це навряд щоб давало привід для початку розмови в тому плані, на який уповноважувало його Міністерство іноземних справ Франції.
3
— Чому маю завдячувати, пане добродію? — спромігся нарешті Грушевський порушити люб'язну мовчанку.
Діставши конкретне запитання, мсьє Енно теж здобув сили прийти професорові на допомогу:
— Мон президент! — вигукнув він в екзальтації. — Ваша нація — прекрасна!
Грушевський засяяв задоволеною посмішкою: представник Франції начебто визнавав якісь прерогативи за нацією українською.
— Ваша Україна, — ще патетичніше скрикнув мсьє Енно, — чудова! Ваші українці — чарівні!
Все це були вирази звичайної галантності — вихваляти все, і особливо те, чого ти зовсім не знаєш. Але натурі мсьє Енно — синові паризьких бульварів — властива була ще й схильність до бурхливої афектації. А порадитись, як належить поводитись при дипломатичній розмові, йому не було з ким: єдиний компетентний у таких справах з–поміж близьких знайомих мсьє Енно — Британської імперії комерції секретар, спеціаліст по продажу велосипедів, футбольних м'ячів та крокетних молотків, містер Багге, — якраз три дні тому відбув до Одеси. На час війни він теж представляв не лише англійську фірму спортивного інвентаря «Орт», але й інші британські фірми, які постачали російській армії шинелі, черевики, пістолети браунінг і авіамотори «Армстронг».
Закінчивши свій патетичний вступ, мсьє Енно повівся далі не менш екзальтовано. Він раптом підхопився з стільця — Грушевський змушений був теж підняти свій зад над кріслом — і, ставши майже «струнко», по–військовому, майже рапортував:
— Високий уряд моєї великої батьківщини виказав мені честь і доручив поставити вашій честі запитання, числом п'ять, відповіді на які й мають стати підставою для прийняття моїм урядом рішень щодо дальших взаємин між нашими країнами… Запитання примо: ваша мета, мсьє?
Аж тепер мсьє Енно спинився, і Грушевський здобув можливість заговорити. Відкашлявши, він почав:
— Наша мета… гм!.. Ми ставимо собі метою, пане добродію, відродити українську націю.
— Чудово! Секундо: ваші домагання, президенте?
— Ми домагаємось… від російського Тимчасового уряду, щоб він той… визнав, що Україна є Україна, а не Малоросія, тобто що українська нація має право на існування…
— Прекрасно! Терціо: ваші претензії?
— Претензії? Гм! Як би це вам сказати, мсьє? Ми претендуємо, щоб Україна теж була собі державою, як і всі інші, з усім, що в державі буває…
— Надзвичайно! Кварто: чого ви сподіваєтесь від Франції?
— Від Франції?
Грушевський був спантеличений. Запитання сипались надто швидко, та й він взагалі не знав, чого можна від Франції сподіватись.
Ні, справді, — що може бути потрібно Україні від Франції? Щоб франко–бельгійська компанія продала Україні київський
