Відверто про Клавдію - Деніел Кіз

— Ви мали такі добрі стосунки з Мікі й неабияк дбали про нього, — мовив я. — Як ви почувалися, працюючи таємним агентом у його власному закладі й не кажучи йому?

— Совість мене не мучила, — відповіла жінка, — бо я вважала, що вони чинять негідно — Крістін із тим типом. Я суворо на боці закону.

— Крістін поширювала наркотики в закладі Мікі? — уточнив я.

— Так, — погодилася Мері, — і він цього не знав.

— Чому ви просто йому не розповіли? — спитав я. — Чому не сказали: «Мікі, позбудься її. Вона торгує наркотиками»?

— Не знаю, — промовила вона з нервовим смішком. — Гадаю, я хотіла, щоб її піймали.

— Мері була в близьких стосунках з офіцерами поліції, — зауважив її батько. — Вона мала стільки коханих у лавах поліції, скільки Мікі мав дівчат.

— Звісно, я зустрічалася з кількома з них.

— Вона мала таку схильність — обожнювала полісменів.

— Ні, я їх не обожнюю.

— З усіх чоловіків на світі вона більше зустрічалася з полісменами, ніж із будь-ким іншим.

— Ну звісно, — хмикнула Мері.

— Так і є, — наполягав батько. — Спитайте половину полісменів на вершині пагорба, якщо тільки їх не перевели сюди десь недавно, або на півдні міста, або деінде — вони знають Мері. Вона завжди була близькою з полісменами. Може, це через мої з ними стосунки, але вона була близькою з ними.

Мері скорчила гримасу й промовчала.

— У клубі «Ельдорадо» були танцівниці? — спитав я. — Танцівниці ґоу-ґоу?

— Саме так.

— Вони були вдягнені, чи без верху, чи…

На цьому вона розсміялася й почервоніла.

— За це нас і прикрили — без верху.

— Лише без верху, але не без низу? — уточнив я.

— Ну… — вона знову хихикнула й стенула плечима.

І тут я побачив, як батько вказав пальцем на Мері.

— Саме так, — засміявся він. — Непристойна пове­дінка.

Я зиркнув на неї.

— Ви танцювали голою в барі?

— Звісно. І не бачу в цьому нічого поганого.

— Я й не казав, що в цьому є щось погане…

— Колись це легалізують.

— Це вже легально, — нагадав їй батько.

— Ні, я кажу про спиртне, — сердито буркнула жінка. — Колись його легалізують у цій дірі.

Вона стиснула губи й похмуро глянула на батька, а тоді перевела погляд на мене.

— Щось іще?

Знову заговорив Слатцер. Одне з питань, що турбували його, — чому Департамент шерифа не очепив бар після того, як були знайдені тіла.

— У тому барі могла бути купа грошей, яких так і не знайшли. Зрештою, вони мали очепити бар для пошуку доказів у розслідуванні вбивств. Після того як знайшли тіло Мікі, бар зачинили, але так і не обшукали його, і люди входили й виходили з того закладу.

Я спитав Мері, чи знала вона, де в барі зазвичай ховав свої гроші Мікі.

— Так, у задній кімнаті, над грубкою в підвалі, у холодильниках для пива. З грішми, які знайшли при ньому, він лягав спати. Засинав, тримаючи їх під подушкою — самі сотенні купюри — сумою сорок чи п’ятдесят тисяч доларів. Ніколи не вкладав їх у банки. Не довіряв банкам. Але він також тримав великі суми готівкою у шкарпетці. Тисячі доларів постійно були при ньому.

Це пояснювало, чому гетру на правій нозі Маккена стягнули до щиколотки.

— Розкажи йому про те, як ви вели подвійну бухгалтерію, — нагадав Слатцер.

— Ми ніколи не пробивали напої для дівчат, — пояснила Мері. — Рахували їх окремо. Тиждень за тижнем переробляли чеки. Він називав мені цифри, і я вибивала їх.

— Так він приховував прибуток, — зрозумів я. — І ви про це знали.

Вона стенула плечима.

Нічого протизаконного вона не робила, казала Мері. Наголошувала, що була на боці правосуддя й співпрацювала з детективами шерифа, коли переглядала списки людей, які мали зуб на Мікі.

— Як Ді Ґраммен, — підказав її батько.

— Розкажіть мені про Ді Ґраммен.

— Вона працювала зі мною, — почала Мері. — Стверджувала, що її хтось підставив і що її зґвалтували. Так ось, це брехня. Вона чіпляла там усіх можливих хлопців. Тобто не для проституції — просто чіпляла. І пішла зі скандалом. Вона заборгувала Мікі три сотні доларів, і ми приходили до неї додому.

— Ви ходили з ним? — уточнив я.

— Я була з Мікі. Так. І Мікі вимагав своїх грошей. Але Ґері Льюїнґдон, який жив на той час із нею, заявив Мікі, що якщо той не піде, він його вб’є. Тож ми пішли.

— Мікі сприйняв це серйозно? — спитав я.

— Ні, йому погрожувало багато людей.

— А ви сприйняли це серйозно?

— Ні.

Вона замовкла.

Газети повідомляли, що за умовами заповіту, визнаного судом у справах спадку, все своє майно Мікі залишив жінці на ім’я Тельма Гоффман. Я спитав Мері, що вона про це думає.

— Це подруга його юності, — відповіла вона. — Мікі казав мені, що є другий заповіт — пізніший, у якому згадувалося про мене, — але його так і не знайшли.

— То що ж ви отримали?

— Нічого. Але мені байдуже. Коли він був живий, я була щаслива. Мені цього достатньо. Найтяжче — повірити, що його немає.

5

— Ви купили собі справжній цирк, — це перше, що сказав детектив-сержант Білл Стекмен, коли я зателефонував йому щодо другої зустрічі й повідомив, що досі досліджую роль Клавдії у «вбивствах 22 калібру».

Він висловився максимально точно. Саме так я й почувався в останні п’ятнадцять місяців.

Я опитував Стекмена для першої частини книжки три місяці тому, після того як він отримав дозвіл від свого керівництва. Ми зустрілися в Центральному поліційному відділку, не в його власному кабінеті, оскільки він більше не служив у відділі вбивств. Його перевели до відділу моралі.

Для нашої другої розмови він запропонував зустрітися на його посту на допоміжній станції в глухому закутку міста. Він був на службі після опівночі. Я заблукав, тож мусив зателефонувати йому, і Білл прийшов забрати мене.

Я дуже хотів продовжити нашу дискусію про Ділейн Льюїнґдон, щоб зрозуміти, чому вона вийшла сухою з води, але вирішив підійти до цього без поспіху. Ми обговорювали інші аспекти справи, і десь за годину уточнень різних деталей я сказав:

— «Убивства 22 калібру», мабуть, забрали у вас багато часу.

— Я працював над цією справою вісімнадцять годин на день, а жив нею цілодобово.

— Як усе це вплинуло на вас?

— Продемонструвало напруженість роботи детектива «вбивчого» відділу, — сказав він. — А я й не усвідомлював, як це шкодить моїм стосункам, на роботі й поза нею. І в суспільстві, і в родині. Мені й на думку не спадало, що я майже не бував із дружиною та дітьми.

Після того як Льюїнґдони отримали вирок, Стекмен розлучився з першою дружиною та незабаром одружився вдруге. Його нова дружина працює в правоохоронних структурах, розповів Білл, і це все спрощує. Я відчув, що він більше нічого не хоче говорити про це, тож змінив тему.

— Який із себе Діно Політіс?

Білл похитав головою, наче застерігаючи мене.

— Діно жорсткий. Твердий, як кремінь. Значно жорсткіший тепер, ніж у часи вбивств у Маккена. Тоді він був вразливий перед допитами — чи, може, перед якимись іншими речами, — набагато вразливіший, ніж зараз.

Я спитав, чи