Святослав (укр.) - Семен Дмитрович Скляренко

Руські князі приходили до Константинополя не поневолювати ромеїв. Вони говорили, що в них є досить землі і багатства, що руські люди хочуть мати любов і дружбу з іншими землями, але не можуть терпіти, коли чужинці, ромеї, будують свої міста над їхнім Руським морем, пруться на східні береги цього моря, лізуть аж на Ітиль-ріку.

У відповідь на це, відчуваючи грізну силу руських людей, імператори Нового Риму клялись по закону своєму – перед хрестом, – що не будуть чіпати русів. Руські ж люди – по покону своєму, поклавши перед Перуном мечі й щити, давали роту[89], що берегтимуть мир з імперією, доколи світить сонце.

Руські люди говорили правду: вони хотіли тільки миру й дружби з ромеями. Ромеї ж клялись облудно: вони й не думали забиратись з берегів Руського моря, далі будували городи на його берегах, лізли на Дон, Ітиль, поріднились навіть з хозарськими каганами, хоч ті сповідали юдейську віру, а їхній будівничий Петрона допоміг хозарам побудувати на узлучині Дону, де проходив волок руських купців до Ітиля, фортецю Саркел.

І знову руські князі не раз приходили на своїх лодіях під стіни Константинополя, щоб мечем вирішити, хто з них діє по правді, а хто творить лжу. У Константинополі тремтіли, коли чули імена князів Олега і Ігоря. Ці імена змушували здригатись всю імперію.

До того ж, Русь була й не одинока. Між її землями й імперією лежала ще одна країна, яка також не хотіла підкорятися імперії, – Болгарія. З цією землею і її людьми у Русі була одвіку дружба й мир. І мови, і звичаї в них були майже однакові. Болгарія ділилась із Руссю своїм письмом. Вчителі їхні, Кирило й Мефодій, бували в Києві і навіть у Корсунській землі, патріархи болгарські посилали на Русь своїх священиків, князь київський Ігор і каган Болгарії Симеон, бажаючи добра землям своїм, один за одним ходили на Константинополь. І ромеї однаково тремтіли перед русами й болгарами.

Імператор Костянтин VII Порфірородний добре знав, як його предки – і Михайло II Косноязичний, і Михайло III П’яниця, і Василь І, і Констянтин VI, і особливо батько його Лев Філософ – боролись з болгарами й русами. Ні на крок не відступаючи від замислів і заповіту предків, він вважав, що Східна Римська імперія неминуче стикнеться з Руссю і мусить перемогти її. Правда, імператор був певен, що те станеться пізніше, вже за сина його – Романа. Маючи нахил і любов до письма, він написав навіть цілий трактат «Про управління імперією» і ще один трактат – «Про народи».

Що й казати, імператор Костянтин довго й старанно збирав відомості для цих своїх трактатів. Коли посли його і купці їздили на Русь, а потім повертались до Константинополя, вони найперше з’являлись до імператора і розповідали йому про городи її, землі й людей… Але найкраща розповідь не може замінити очей. Імператор Костянтин так і не міг збагнути цієї землі й її людей. Для нього то були схожі між собою гіпербореї, тавроскіфи, варвари, що ходять у звірячих шкурах, жадібні до грошей, невірні й худородні мешканці півночі. І Костянтин у своїх трактатах доводив одне: треба сварити болгар з русами, спроквола підкрадатись і знищувати болгар – сусідів Візантії, а потім… потім бити й русів, захоплювати їх багаті землі. «Розділяй і владарюй», – так писав імператор.

Так писав і діяв він немарно. Задовго до цього в Болгарії помер лютий ворог римських імператорів – болгарський каган Симеон, на престолі в Преславі сидів син його Петро. Жона Петра, Марія, була онукою імператора Романа, дочкою імператора Христофора і ненавиділа болгар. Тепер Візантія тримала в Болгарії своє військо, будувала фортеці на берегах Дунаю. Єдине ще мали болгари – віру, церкву: їхній патріарх не визнавав зверхності константинопольського патріарха й сидів на своєму столі в Доростолі.

Коли лодії княгині Ольги досягли гирла Дунаю, каган Болгарії Петро світляними знаками від фара[90] в Преславі до фара біля Великого палацу в Константинополі передав звістку:

– Лодії русів під знаменами йдуть до Константинополя.

Одного тільки не знав імператор Костянтин: хто з Русі й з якою метою їде на цей раз до Константинополя. Купці? Вони не викидають знамен. Сли? І їм не належать знамена. Київський князь Святослав? Але від своїх купців і слів імператор Костянтин знав, що він ще юний, не вокнязився і навряд чи піде до Константинополя…

«Може, це зла витівка русів, – думав імператор Костянтин, – може, їдуть вони з невеликим числом людей, а за ними посуне тьма лодій?»

І на всякий випадок імператор Костянтин велів вислати за Босфор у Руське море фалангу швидких хеландій з легіонерами й грецьким вогнем, надійно охороняти входи до Босфору, а від берега до берега Золотого Рогу протягти важкий залізний ланцюг.

6

Більше як сорок днів пливли лодії княгині Ольги й купців спочатку Дніпром, далі понад берегами Руського моря до гирла Дунаю, пізніше ж, щоб скоротити шлях, одірвались від суходолу і рушили безбрежними морськими просторами, прямуючи на південний захід.

Більше як сорок днів пливли лодії княгині Ольги… прямуючи на південний захід.

Увесь час їм щастило – на морі стояли тихі дні, паркі ночі, на обрії не видно було ні хмаринки, керманичам нічого було боятись, що налетить буря і закине їх десь у Іраклій або в Сіноп. Проте ця тиша набагато утруднила їм шлях – доводилось посуватись вперед на веслах, вої гребли день і ніч, у кров побили руки.

Час від часу у морі наздоганяли вони й зустрічали всілякі судна. Це були грецькі хеландії, кораблі херсонітів, гостроносі кубари з Абхазії, Арменіану, Пафлогонії, Халдеї. Одні з них пливли, як і вони, до Константинополя, інші повертались з столиці Візантії.

Недалеко ж від Босфору вони зустріли не зовсім звичайні судна. Це були грецькі кораблі, що могли йти під вітрилами й на веслах, дуже великі – на вісімдесят весел кожен, – обшиті високими насадами з боків, із закованими в броню воями. Кораблі ці – а їх було більше десяти – пройшли уранці недалеко від руських лодій і поволі зникли в просторах моря. Але надвечір вони з’явились знову і вже йшли позаду півколом, ніби оточували руські лодії, –