Розлучення. Ти не отримаєш дочку - Ольга Вісмут

Він підходить ближче. Обіймає й міцно притискає до себе.

Ховаю обличчя в нього на грудях. Його сорочка відразу стає мокрою від моїх сліз. А я навіть не помітила, що плачу.

— Ну що ти, — шепоче чоловік, цілуючи мене за вухом. — Заспокойся, все добре. Ви мої найкоханіші дівчатка.

Його серце стукає сильно й рівно під моїми долонями. Він упевнений у своїх словах. Отже, і я маю вірити.

Навіщо йому брехати? Ми стільки років разом — і він жодного разу не дав у ньому засумніватися.

— Давай я сам її заблокую, — Назар м’яко забирає в мене телефон. — Не псуй нам вечір. Вона просто мстива тварюка — і все.

Я розслабляюсь у його обіймах.

Так було завжди. Назар із тих чоловіків, які все вирішують самі. А я — з тих жінок, за яких треба вирішувати.

Він і заносить брюнетку в блок. Потім видаляє чат. Вкладає телефон мені в руку.

— От і все, не плач.

Великими пальцями стирає мої сльози.

Не можу втриматися і схлипую, судомно шморгаючи носом.

— Яка ти в мене дурненька, — усміхається чоловік. — Йди до мене.

Його губи знаходять мої. Ніжно та ласкаво.

Розчиняюсь у цьому поцілунку. Заспокоююсь.

Він має рацію, це все фейк, підстава.

Ми ж кохаємо одне одного.

Як я могла хоч на мить у ньому засумніватися? Дошкуляти дурними підозрами. Підставити наш шлюб під удар.

Шлюб із коханим чоловіком!