Дівчата - Емма Клайн

— У тому немає нічого поганого, — казала вона. — Люди, що ставляться до цього так надмірно, неначе це якесь зло, — справжні збоченці. Це, як, наприклад, щодо тих типів, що приходили дивитися, як ми танцюємо. Усі сердилися на нас, що вони туди ходять. Начебто ми задурили їм голови.

Сюзен нечасто розповідала про своє рідне місто чи сім’ю, а я не запитувала. Вздовж одного з її зап’ясть був глянцевий шов-рубець, який я бачила, що вона розглядала з трагічною гордістю, а якось у неї вирвалось і вона згадала про вологу вулицю на околиці Ред-Блаф. Але тоді спохватилася. Свою матір вона спокійно називала «те стерво». Мене переповнювало запаморочливе почуття солідарності, її тон виражав прагнення правосуддя — я думала, що ми обоє знали, що таке самотність, проте тепер це здається мені дурістю. Думати, що ми так сильно схожі, тоді як я росла з покоївками, з батьками, а вона розповідала, що іноді жила в авто, спала на відкиненому назад пасажирському сидінні, а її матір — на сидінні водія. Я їла, коли була голодна. Але в нас із Сюзен спільним було зовсім інше, інакший голод. Іноді я так сильно хотіла, аби хтось мене торкнувся, що в мене аж шкребло на душі. Я помічала те саме в Сюзен, яка пожвавлювалася, щойно бачила, що наближався Рассел, неначе цуценя, чуючи запах їжі.

Сюзен поїхала з Расселом подивитися на вантажівку до Сан-Рафаель. Я залишилася — на ранчо було багато роботи і я поринула в неї із завзяттям, яке породжував страх. Я не хотіла подавати жодного приводу, щоб мене змусили піти. Годувала лам, полола в садку, чистила і мила хлоркою підлогу на кухні. Робота — це був усього лише ще один спосіб показати свою любов, самопожертва.

Наповнення жолоба водою потребувало чимало часу, вода текла дуже повільно, але було приємно перебувати на сонечку. Москіти кружляли навколо моєї оголеної шкіри, і я постійно була змушена проганяти їх. Вони не докучали ламам, які просто стояли з приспущеними повіками і пристрасними, як у артисток, поглядами.

Я бачила Ґая за головним будинком, який копирсався в двигуні автобуса без особливого ентузіазму. Він відривався від роботи, аби покурити і постояти в позі собаки головою вниз. Він час від часу ходив до головного будинку, аби взяти ще одну пляшку пива із заначки Рассела, щоразу спершу переконуючись, що всі зайняті своїми справами. Він і Сюзен були неначе головними радниками, Донні і всім іншим лише зрідка перепадало словечко чи погляд. Він був запасним варіантом Рассела, проте Ґай не завойовував тієї поваги, що Сюзен. Гадаю, він був тут, тому що Рассел міг дати йому все, чого він хотів, — дівчата, наркотики, місце, щоб переночувати. Він не був закоханий у Рассела, він не зіщулювався і не зітхав у його присутності. Ґай був радше близький друг і у всіх своїх бурхливих розповідях про пригоди і незгоди завжди був головною зіркою.

Він підійшов до паркана, тримаючи пиво і сигарети в одній руці, з приспущеними до стегон джинсами. Я знала, що він дивиться на мене, тож зосередила свою увагу на шлангу, яким наповнювала поїлку.

— Дим відганяє їх, — сказав Ґай, і я повернулася, вдаючи, що лише щойно помітила його присутність. — Москітів, — сказав він, простягнувши мені свою сигарету.

— Так, — сказала я, — безперечно. Дякую. — Я обережно взяла сигарету через паркан, стежачи, щоб шланг був спрямований на поїлку.

— Ти бачила Сюзен?

Ґай уже вирішив, що я маю знати про всі її переміщення. Мала за честь бути відповідальною за повідомлення її місцезнаходження.

— Якийсь тип у Сан-Рафаель продає вантажівку, — сказала я. — Вона поїхала з Расселом подивитись її.

— Хм, — сказав Ґай, простягнувши руку, щоб забрати назад свою сигарету. Він, здавалось, був вражений моїм професіоналізмом, проте я впевнена, він бачив також, з яким очевидним обожнюванням говорила я про Сюзен. Що мої ноги перепліталися щоразу, як я поспішала до неї. Можливо, його бентежило, що все це бажання було спрямоване не на нього — він був гарний хлопець, тож звик до уваги дівчат. Дівчат, які втягували живіт, як тільки він клав руку їм на джинси, дівчат, які вірили, що ювелірні прикраси, які він носив, були чудовим доказом його незвіданих емоційних глибин.

— Вони, мабуть, у безплатній клініці, — сказав Ґай. Він скривився, почісуючи пах, його сигарета при цьому коливалася в різні боки. Він намагався добитись від мене, щоб я похихикала над Сюзен, певним чином була з ним заодно — я не відреагувала, лише злегка усміхнулася. Він відкинувся на підбори своїх ковбойських черевиків, розглядаючи мене.

— Ти можеш продовжувати і допоможеш Руз, — сказав він, роблячи кілька останніх ковтків пива. — Вона на кухні.

Я вже досить зробила за сьогодні і працювати з Руз на жаркій кухні — це було б уже надто виснажливо, але я лише зморено кивнула.

Сюзен розповідала, що Руз була заміжня за поліцейським у Корпус-Крісті, і це здавалося правдою. Вона метушилась із замріяною заклопотаністю, що було досить схоже на поведінку дружини, яку б’є чоловік. Навіть у відповідь на мою пропозицію допомогти з посудом вона лише покірно зіщулилася. Я відчищала драглистий бруд від їхнього найбільшого казана, безбарвні залишки їжі залишалися на губці. Ґай хотів щось мені доказати таким мізерним способом, але я не зважала. Повернення Сюзен пом’якшувало будь-який гнів. Вона, захекавшись, увірвалася на кухню.

— Той тип віддав Расселу вантажівку, — сказала Сюзен, її обличчя сяяло, вона оглядалася навколо, шукаючи слухачів. Вона відчинила шафку, понишпорила всередині. — Це було так чудово, — звичайно, він хотів близько двохсот доларів. А Рассел, спокійно так: «Можливо, ви просто віддасте його нам».

Досі перебуваючи в захваті, вона розсміялася, сіла на стійку і почала тріскати брудний арахіс з кулька.

— Той тип спершу сильно розізлився, що Рассел просить про таке. Віддати задарма.

Руз слухала одним вухом, займаючись підготовкою до приготування вечері, але я закрила кран, повністю повернувшись до Сюзен.

— А Рассел сказав: «Зачекайте хвилинку, поговорімо. Дозвольте я лише поясню, про що я». Сюзен виплюнула шкаралупу назад до кулька. — Ми пили чай з тим типом у його дивному рубленому будиночку. Близько години. Рассел змалював йому повну картину, розставив усе по поличках. І тип справді зацікавився тим, що ми тут робимо. Показав Расселу свої старі армійські