Аквітанія - Ева Гарсіа Саенс де Уртурі

Хтось, хто не народився.

Вся в олії й побита, я спробувала встати, але в мене надто болів бік.

Тоді переді мною з‘явилася тінь і заслонила сонце. Я з полегшенням зітхнула. Нарешті ангел, хоч якась допомога.

Але це не був ангел – не дивлячись на те, що він був одягнений в білу туніку і в нього не було нічого між ногами.

-- Ваш одяг весь в крові, моя маленька королево, -- сказав Галеран. – Здається, Ви втратили наслідника Франції. При дворі не пробачать Ваше дурне недбальство, якщо я вирішу про це розповісти.

23 Ти ніколи не перестаєш вмирати

ЕЛЕОНОРА

Париж, 1137

Галеран говорив повільно, з мелодійністю властивою древнім.

-- Я віднесу Вас у свої покої, Ваша Величносте. Там Ви відпочинете, король сьогодні затримався з незвично складними документами. Він припізниться, перед дверима Ради стоїть на варті королівська охорона. Ваші покої вже прибирають, від неприємної плями олії теж нічого не залишиться.

-- Я все розповім, король знатиме правду, -- витиснула я із себе з землі.

Він схилився, я бачила тільки велетенське коліно. Поглянув на мене, як древній мудрець на жовтороту дівчинку. З безмежним терпінням. Майже ніжно, якби він не був таким огидним, як труп.

-- Ваша Величносте, змиріться зі смертю герцога. Навіщо шукати екзотичні компоненти придбані в торговців у Парижі? Молодий король захопився Вами, а я люблю короля і вірний йому. Не ускладнюйте всім життя. Я не хочу, щоб він страждав через Вашу втрату.

-- Це… погроза? Ви погрожуєте мені? – запитала я. Він не збирався допомагати мені встати, а я була така потовчена, що сама не могла.

Я зауважила кров. Теплу кров, що текла по стегну, мій майбутній син витікав з мене, а я не могла зупинити його.

-- Моя маленька дівчинко… саме життя – це вже загроза смерті. Для всіх. Ми живемо з цією загрозою з першого подиху. І знаєте що? Ця небезпека справжня. Смерть завжди перемагає. Але дехто живе під більшою загрозою, ніж інші. Солдат Бога, такий як я, завжди під загрозою. Вороги короля – мої вороги, вороги Франції – мої вороги, вороги Бога – мої вороги. Було б тупо боятися чогось так неминучого, як смерть; до речі, вона сильно припізнилася. Деякі частинки мене вже померли, а решта мого тіла змушена залишатися тут, ходити, вбивати й битися за короля, за Бога і за Францію.

-- Ви теж народилися і помрете під загрозою. Ви – аквітанка, з роду чоловіків, що по дорозі нажили собі тисячі ворогів: пап, баронів, королів, ображених дружин і коханок. І крім того, що Ви найбагатша особа на Заході, Ви – жінка. А ще Ви красива і вважаєте себе розумною, але Ви молода і робите дитячі помилки в грі престолів, яку з часом навчитеся вести, але яка зараз переростає Вас. Я дам Вам добру пораду: навчіться жити під загрозою, завжди беріть її до уваги й дійте відповідно. В цьому світі немає місця на наївність. Думайте погано про всіх. І не сподівайтеся, навіть на мить, що Вам вдасться пережити це королівство. Вашої краси, Вашого багатства, Ваших знань стратегії буде недостатньо, бо Вам бракує головного складника.

-- Чого це мені бракує? – промовила я.

-- Підлості. Вам бракує підлості.

Я кивнула, тут він мав рацію.

-- Ви не збираєтеся допомогти мені? Залишите мене тут стікати кров‘ю?

Він повільно обвів поглядом моє тіло, вираз його обличчя не змінився.

-- Я хочу, щоб Ви здалися, відмовилися від всього. Відмовилися від того, що б Ви там не шукали.

-- Те, що Ви зробили з моїм сином, з Адамар. В цьому не було необхідності. Не було необхідності забирати два найбільш важливих для мене життя.

-- Мій брат за них двох. Цим я хочу показати Вам, що не буду справедливим, не буде око за око, життя за життя. Закон Таліона вимагає шляхетності й стриманості. Мені бракує цих зайвих якостей, не очікуйте їх від мене. Вам зрозуміло, моя маленька королево?

Я стиснула губи, так мені було боляче.

Я закрила очі й кивнула. Так він говорив мені: “Якщо скажете королю, що це був я, Ви – наступна”. Потрібно звикати, що з Галераном так буде завжди.

Так, він приборкав мене, немов собаку. Після кожного мого гавкоту, як тільки я огризнуся, на мене чекала чиясь болісна смерть та інші приховані загрози.

Так він мене ізолював, так він мене контролював.

Так він мені втовкмачив відчуття беззахисності. Не робити нічого, перетворитися в перелякану жертву, коли бачу, що він наближається, зі своїм водянистим поглядом, зі скулами позбавленого м‘яса черепа. Своїми очима, як у мертвого чорта.

Вона була справжньою? Ця істота була справжньою, чи тільки сукубом з пекла родом?

Правду кажучи, це не мало жодного значення. Галеран вирішив, що з мене досить, і нарешті підняв моє понівечене тіло.

Франція перемогла, мої вороги побороли мене.

Частина друга

24 Двір у імлі

ЕЛЕОНОРА

Париж, 1138

Наступні місяці я зносила несхвальні погляди через брак спадкоємців на обрії, проте мені вже не було боляче, я ставала товстошкірою.

Галеран тримався на відстані, спочатку мені ледь не вивертало нутрощі кожного разу, коли він наближався, я стала полохливою. Людовик так і не довідався, що я втратила його спадкоємця; знаю, так я врятувала своє життя, але ціною мовчання був біль кожного разу, коли я зустрічала його довірливий погляд, несвідомий того, що зробив зі мною Галеран.

На певний час я припинила розслідувати смерть батька в Парижі, припинила контакти з аквітанськими котами, я могла залишитися сама, тому воліла