Японський коханець - Ісабель Альєнде

— Дядечку, Ітімей — мій друг, ми не бачилися, відколи їхню родину інтернували. Я можу бути присутньою при вашій зустрічі?

— Він натякнув, що йдеться про щось особисте.

— Коли він приїде?

— Я дам тобі знати, Альмо.

Ітімей з’явився в будинку в Сі-Кліффі через п’ятнадцять днів у простому темному костюмі та чорній краватці. Альма чекала на нього: серце в неї калатало, й не встиг Ітімей подзвонити в двері, як вона вже прочинила їх і кинулася йому в обійми. Альма, як і в дитинстві, була вищою за нього, й Ітімей від несподіванки трохи заточився. Він стояв розгублений, бо не сподівався її зустріти, а ще тому, що японці не схвалюють таких прилюдних виявів почуттів. Ітімей не знав, як відповісти на цей порив, але Альма не дала йому часу на роздуми: схопила за руку й потягла вглиб будинку, повторюючи зі сльозами на очах його ім’я, а щойно вони перетнули поріг, міцно поцілувала в губи. Ісак Беласко сидів у бібліотеці в своєму улюбленому кріслі з Неко, шістнадцятирічним котом Ітімея на колінах. Він бачив цю сцену й, зворушений, ховався за газетою, поки Альма нарешті привела Ітімея. Дівчина залишила їх сам-на-сам і причинила за собою двері.

Ітімей у кількох словах розповів Ісакові Беласко про долі близьких, які той уже знав, бо після дзвінка Ітімея спробував дізнатися якомога більше про родину Фукуда. Він не лише знав про смерть Такао й Чарльза, депортацію Джеймса та бідність, у якій жила вдова з двома дітьми, а й ужив деяких заходів. Єдиною новиною для Ісака були слова Такао про меч.

— Мені дуже шкода, що Такао помер. Він був моїм другом і вчителем. Мені шкода також, що так сталося з Чарльзом та Джеймсом. Ніхто не чіпав того місця, де лежить твій меч, Ітімею. Ти можеш забрати його, коли тільки схочеш, але його закопали, дотримуючись певного ритуалу, й, гадаю, твого батька потішило б, якби відкопали його так само урочисто.

— Авжеж, містере. Зараз я не маю, де його тримати. Можна, він ще якийсь час побуде тут? Сподіваюсь, недовго.

— Цей меч робить честь моєму дому, Ітімею. Ти хочеш якнайшвидше його забрати?

— Його місце у вівтарі моїх предків, але зараз ми не маємо ані домівки, ані вівтаря. Мати, сестра та я мешкаємо в пансіоні.

— Скільки тобі років, Ітімею?

— Двадцять два.

— Ти дорослий, глава родини. Тобі належить зайнятися бізнесом, який я мав з твоїм батьком.

Ісак Беласко пояснив приголомшеному Ітімею, що в тисяча дев’ятсот сорок першому році створив з Такао Фукудою товариство з метою вирощування квітів і декоративних рослин. Через війну товариство не зафункціонувало, але жоден із засновників не відмовився від угоди, а отже воно існує. В Мартінесі, на схід від затоки Сан-Франциско, є підходяща земля, яку він, Ісак Беласко, придбав майже за безцінь. Ішлося про два гектари рівної, родючої, добре поливаної землі зі скромним, але пристойним будиночком, де родина Фукуда могла б мешкати, поки вони знайдуть щось краще. Ітімеєві доведеться тяжко працювати, щоб справа пішла, як вони й домовлялися з Такао.

— Землю ми вже маємо, Ітімею. Я вкладу початковий капітал, щоб підготувати ґрунт і висадити рослини, все інше доведеться робити тобі. З продажів ти зможеш якось сплачувати свою частку без поспіху й відсотків. Коли з’явиться можливість, перепишемо товариство на тебе. Сьогодні земля належить товариству Беласко, Фукуда та діти.

Ісак промовчав, що оформив товариство й купив землю менш ніж за тиждень перед тим. Він розповість про це Ітімею через чотири роки, коли перепише бізнес на нього.

Родина Фукуда повернулася до Каліфорнії та облаштувалася в Мартінесі, за сорок п’ять хвилин від Сан-Франциско. Працюючи від зорі до зорі, Ітімей, Мегумі та Хейдецо зібрали перший урожай квітів. Вони пересвідчилися, що земля й клімат тут такі, що кращих годі бажати — залишалося тільки розмістити продукцію на ринку. Хейдецо виявилася спритнішою та витривалішою за дітей. У Топазі вона розвинула бійцівський дух та організаторські здібності, в Аризоні тягнула на собі всіх, бо Такао ледве дихав між сигаретами й нападами кашлю. Вона любила чоловіка з відданістю жінки, яка не ставить під сумнів своєї долі дружини, однак удівство стало для неї полегкістю. Повернувшись з дітьми до Каліфорнії й побачивши перед собою два гектари можливостей, вона, не вагаючись, узялася за справу. Спершу дочка корилася їй і з лопатою та граблями працювала на землі, однак у голові Мегумі роїлися думки про майбутнє, дуже далеке від сільського господарства. Ітімей кохався в ботаніці й мав залізну волю до тяжкої праці, але йому бракувало практичності та вміння рахувати гроші. Молодик був ідеалістом, мрійником, більш удатним до малювання та поезії, ніж до необхідної в комерції розважливості. Він ніяк не їхав до Сан-Франциско продавати розкішний урожай квітів, поки мати не наказала йому вимити землю з-під нігтів, одягти костюм, білу сорочку й картату краватку — ніякої жалоби — завантажити пікап і вирушити до міста.

Мегумі склала список найвишуканіших квіткових магазинів, і Хейдецо з тим списком об’їхала їх по одному. Свідома, що виглядає, як японська селючка, й жахливо говорить по-англійськи, вона залишалася в автівці, поки Ітімей з червоними від сорому вухами пропонував свій крам. Його бентежило все, що стосувалося грошей. Мегумі казала, що її брат не годен жити в Америці, бо він скромний, суворий, пасивний і простий; якби це від нього залежало, він би ходив у пов’язці на стегнах, з мискою в руці й жебрав якусь їжу, як це роблять ченці в Індії.

Того вечора Хейдецо та Ітімей повернулися з Сан-Франциско порожнім пікапом. «Я вперше й востаннє супроводила тебе, синку. Ти глава родини. Ми не можемо їсти квіти, ти мусиш навчитися їх продавати», — сказала Хейдецо. Ітімей спробував був перекласти цю повинність на сестру, але Мегумі стояла вже однією ногою на порозі. Вони зрозуміли, як легко одержати добру ціну за квіти, й підрахували, що — коли задовольнятимуться малим і не трапиться, бува, якого лиха — то за чотири-п’ять років сплатять гроші за землю. До того ж, побачивши врожай, Ісак Беласко пообіцяв одержати в отелі «Фермонт» контракт на постачання пишних букетів свіжих квітів для холу й віталень, якими славився цей заклад.

Нарешті, після тринадцяти років поневірянь, родина спокійно зітхнула, і тоді Мегумі заявила, що їй уже тридцять, і вона хоче розпочати власне життя. За ці роки Бойд Андерсон встигнув одружитися й розлучитися, став батьком двох